Getting in the Mood for Christmas -3

Я не знаю, в чому секрет, але мене не полишає відчуття свята та посмішка. Незалежно від...
Ліхтарі, світлофори, вогні машин, неон реклам - все видається вогниками святкових різдвяних гірлянд.




По дорозі на роботу - по 7й - знов спостерігала схід сонця. Передранкові сині сутінки. І як помалу, по ниточці, сатається бузкове покривало. Вишивка рожевою шовковою ниткою. Персикове світло крізь покривало. Й нарешті сполохи золота, коли піднімаєш завісу за завісою - побачити ранкову ружу.
...По дорозі з МАУП по краплі пила рожеве вино - сік променистої ружі - що знов ховає обличчя за бузковими покривалами й зникає за західним морем.

@настроение: Christmas

@темы: музыка странного сна, щоденники, галерея

---

Gettin' in the Mood for Christmas-2

UPD: В коментарях водяться ірбіси. Рррр...

На день Святого Миколи я отримала найзаповітніший подарунок - до Києва приїхала Габріель.
Хоча, звісно, теплі колготи з метеликами і масажна щітка мене також потішили.

Можна сидіти на кухні - або згорнутись на дивані - і пити маленькими ковтками шоколадно-кавовий напій і розмови. Квітка Папороті й Ті, Що Танцюють у Темряві. Так вчасно - нагадування, хто ми й звідки. Та припорошена пилом відповідь на запитання "для чого?" й мірило доцільності певної діяльності.
Пустинь. Й фрагмент лекції про мертві світи.
Ритуали до Обряду Зимових Вітрів.
Танці. Почухування за вушком.
...так легко лягають пазлики на відведене місце...
Мерехтить сніг. Візеруки на склі - жар-птиці серед листя.

Шоколадно-кавовий напій:
- кава на молоці
- топінг: розтоплений у молоці шоколад збити з цукровою пудрою
- випадково вкинути червоного перцю - цей вогняний акорд добряче вас зігріє

Або: чорний чай з молоком, трави (мята, зверобой, шалфей ), трохи бальзаму "Дністер" (бренді, коньяк, ...), дрібка червоного перцю




2010 рік був досить важким для багатьох - переломним. Сніжний ірбіс. Град, хурделиця та буревій.
А хіба легко, коли старий зручний світ ламається в друзки? Коли скидаєш стару шкіру? Звісно, що б'є по слабким місцям...
...і дороги назад - нема...
...і я чекаю на рік Дракона...
До речі - я ніц не в темі східного календаря. Просто - тваринні календарі завжди вельми образні.

запись создана: 19.12.2010 в 20:45

@настроение: Christmas

@темы: музыка странного сна, щоденники, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Simple Warmth Toolkit, Amidst the White Silence, библиотека, кав'ярня, галерея

---

Gettin' in the Mood for Christmas

На підвіконні на хустці зручно влаштувався ведмідь та блакитна Лорікова киця. Паличка кориці. Свічки. Аромалампа. Репліка античного світильника. Нова золота свічка чекає до Нового року. Наразі ще палахкотить стара...
Прибрала. Викинула мотлох та сміття. Купила значну частину подарунків. І новий календар - з малюнками Марджолін Бастін.

+ 1

Коли шукала зображення, трафила рецепт яблучного пирога з корицею. Переглядаю рецепти грога, глінтвейна та гарячого пунша. Думаю, "сбитень" також був би до ладу. А за вікном - мерехтить сніг.

Cinnamon Apple Strudel Bundt Cake

Part 1: Create The Caramelized Apples
Caramelized Apples Ingredients
1 to 1 ½ Large Granny Smith Apples
3 Tablespoons Butter
¼ Cup Sugar
1 Teaspoon Cinnamon
½ Teaspoon Nutmeg
1 Teaspoon All Spice
1 Teaspoon Cornstarch

Caramelized Apples Instructions

1. Combine the sugar and spices in a large Ziploc bag and shake well.

2. Slice the apples in thin, long strips.

3. Place the apples in the bag and shake well.

4. Melt the butter in a frying pan.

5. Fry the apples.

6. Set the apples aside to cool.

Part 2 - Create The Cinnamon Strudel

Cinnamon Strudel Ingredients
1 Cup Flour
1 ½ Cups Brown Sugar
1 Tablespoon Cinnamon
1 Cup Cold Butter

Cinnamon Strudel Instructions

1. Combine the flour, brown sugar, and cinnamon in a flat pan or dish.

2. Cut in the butter using a pastry blender until coarse balls are formed.

3. Set aside.

Part 3 - Make The Cake

Cake Ingredients
3 Cups Flour
2 Cups Sugar
1 Cup Vanilla Yogurt
1 Cup Softened Butter
1 Teaspoon Baking Powder
½ Teaspoon Baking Soda
1 Teaspoon Salt
2 Teaspoons Vanilla
1 Teaspoon Ground Cinnamon
4 Eggs
1 ¼ Cup Diced Granny Smith Apples

Cake Instructions

1. Make the Caramelized Apples.

2. Create the Cinnamon Strudel.

3. Preheat the oven to 325 degrees.

4. Combine all of the Cake Ingredients except the apples in a mixing bowl and beat them with a mixer until well blended. Scrape the sides of the bowl.

5. Add the diced apples. Beat again until well combined and blended.

6. In a highly buttered Bundt pan, arrange the Caramelized Apples along the ribs of the dish.

7. Spoon about half of the Cinnamon Strudel over the Caramelized Apples.

8. Ladle in approximately three-fourths of the batter.

9. Add a ring of the Cinnamon Strudel topping as a filling.

10. Cover with the remaining batter.

11. Lightly sprinkle with any remaining Cinnamon Strudel.

12. Bake for 90 minutes at 325 degrees, rotating halfway.

13. Remove the cake from the oven and let it cool completely.

14. Once the cake is cool, gently flip it over onto a plate to remove it from the pan.

(c)

@настроение: Christmas

@темы: музыка странного сна, щоденники, Simple Warmth Toolkit, кав'ярня, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

Simple Warmth Toolkit: Ключ з білого металу

Сніжить.
Мерехтіння срібла проти світла ліхтарів.
Перли в волоссі, діаманти - в долонях. Щедро - вистачить на всіх.
На всіх - чистого повітря, зоряного неба, гарячого шоколаду, іскристих посмішок.
Різдвяної казки.
Варто лише...
Варто лише - зупинитися. На мить. Побачити. Чарівний заповітний ключ - ключ з білого металу - в сніжинці на долоні.

У вихорі сніжинок ми кружляємо на автобусній зупинці. Зоряне сяйво - над головою. Зоряне сяйво - на долонях. В серці - по вінця.

Тихо-тихо, на м'яких лапах, вона входить у місто. Біла кішка. Зима. Згорнеться клубочком у теплому фотелі.
Час - додому. Чуєш? У затишку родинного кола. Біля вогнища. Переповідати казки. Коржики з коньяком і корицею. Глінтвейн. Золоті блискітки ялинкових іграшок. Пломінь свічки. Світло пахне сосновою глицею. Прозоре повітря Нового року.

Новый Год - это совсем не Последний день Года. Новый Год наступит вне зависимости от того, все ли дела дела люди успели закончить, все ли галочки расставили... и для таинства сказки совершенно неважно, будет ли, например, белье доглажено еще 31-го - или, к примеру, уже 2-го. Даже для тех, кто на работе всю ночь, - один год сменит другой, и совсем юный январь займет свое место в череде месяцев. Сказка живет сама по себе. Нужно просто хотеть и быть готовым ее услышать. И неважно все остальное - сказка будет и есть.
А ее шаги можно расслышать уже сейчас - в приближении Йоля. Зимнего солнцестояния, Юлетайда, Излома зимы. Скоро... уже совсем скоро.


так копятся и дела. И их груз постоянно поднывает под ложечкой. Несделанное, неуспевшееся, отложенное... привязки, привязки, которые тянут энергию на себя, заземляют и не дают взлететь, ощущаются тяжелой гирей на ногах. И вот перед Новым годом, на смене рубежей, начинается спешная попытка успеть. Искусственно создать себе стимул - и поставить перед собой в реальности почти невыполнимую для большинства задачу - избавиться от долгов перед самим собой, освободиться. А потом - упасть за новогодний стол, с ужасом перебирая список того, что все-таки не успели, истерзанно смотреть в салатники, вовремя выпить бокал шампанского - под бой часов, - и умереть под елочкой с чувством выполненного долга. А утром можно проснуться, оглядеться, вздохнуть, вспомнить все, что не успел, посожалеть о прошедшем празднике - и вернуться в прежнее колесо оттяжек и откладываний.

Но ведь Новый Год - это совсем не это. И его вовсе не обязательно превращать в бесконечный бег к некой роковой черте-гильотине... Это просто живая сказка, которую можно потрогать, достаточно лишь протянуть ладонь.
(с)

Ключ з білого металу на твоїй долоні. Що робитимеш?

щоб не загубити. Настя Полева - Снежные волки.

Скільки часу минуло? Від першого снігу, що ми привезли з Харкова. Снігу з присмаком заліза й крові.
Від танцю - серед сніжно-білих вовків. Чорне гілля. Срібне лезо. Чермні ягоди. Краплі крові - в сніг.
...щоб ранок Нового року наступив. Зрештою. Так чи інакше.
Настя Полева - Снежные волки

@темы: музыка странного сна, щоденники, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Amidst the White Silence, цитатник, архив, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

In the Rain - Brendy, Bullets, Blood. Tears to Taste

Вечір. Сніжить.
Твої сльози капають в захололий чай.
Сьогодні. Вперше і востаннє - можемо поговорити, про це.
В неосвітленій кухні. Пошепки.
Ні. Я не п'янію - від люті. Не шаленію від радості.
Ти боїшся. Я розумію.
Я міг би. Знаєш... Я міг би - підійти, притулитися до твоїх колін чубатою головою, розхристаний та голодний.
Покаятися. Якщо хочеш. Якщо можеш. Вибіли мою тінь. Хто, окрім тебе? З лагідними теплими руками...
Ти б пригорнула мене до теплих грудей. Певна в тому, що зможеш - зігріти, прихистити. Абощо.
Але... це була б брехня, егеж?
Я - не тінь в людській подобі. Не самотній звір, що випадково прибився до вогнища в холод.
Ти боїшся. Що не знаєш мене - насправді.
Облиш. Ти - знаєш.
Ні. Я не роблю це заради вигоди. Заради бізнесу.
Ні. Я не шаленію від крові.
Я - спокійний. Я роблю те, що мушу.
Тому що є люди, за яких я відповідаю.
Моя родина. Моя зграя.
І хто, окрім мене?..

Я відвертий з тобою.
І якщо ти боїшся...
Ти встаєш - два кроки повз мене - вилити чай, ополоснути горнятка.
Твої руки трохи тремтять.
...я не змушую тебе...
Ти ставиш чайник. З вулиці тихо лунає джазова мелодія.
Давай потанцюємо, шепочеш ти. Спокійно.
І лише на мить, не стримавшись, рвучко горнешся до мене.

Вечір. Сніжить.
Мерехтять гірлянди вогнів.
Ми танцюємо серед темної кухні.
І за стіною спокійно спить наша дитина.



 [bred], ласкаво прошу!

...подивилася "Хрещеного батька". Здається, щось у пазлі - листопад, дощ, джаз, присмак крові, запах пороху - нарешті встало на місце.

@музыка: Drop Me Off in Harlem

@настроение: in the rain

@темы: музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, архив, На іншому боці Місяця

---

Казка про Танці, що Вогонь викрешують

Користуючись нагодою, вітаю з днем народження Ту, що вміє танцювати, вогонь викрешуючи, Karolina Cienkowska

кресати вогонь у танці - відео

Давно-давно, за діда-прадіда, десь років сто тому, чи п’ятдесят, чи мо й 10, жив собі у великому місті велиможний Пан. І мав той Пан прегарну доньку, відомо, Панночку. І найняв той Пан для доньки своєї силу-силенну вчителів, щоби Панночка – як годилося – на всіх панських науках і звичаях зналася. А найперше, звісно, на танцях. Кожного дня приходив до Панночки Вчитель Танців та навчав за звичаєм – фігура перша, фігура друга, поклон…

слухати казку?

Як не мала Панночка якого іншого панського клопоту, то полюбляла сидіти з вишиванням коло вікна та й спостерігати, що в місті діється. А передовсім – на Площі Ринок – що її найліпше з вікон маєтку видно. Часто-густо виступали посеред площі музики та скоморохи, мандрівні актори та танцюристи. А що діялося на площі у дні воскресні! Коли народу збиралося, мов мурашви. До схочу танцювали вони, їли, мед-вино пили та всіляко веселилися. І що довше дивилася на ті танці Панночка, то більше здавалося їй, ніби вони кожним порухом вогонь викрешують, ніби навколо тіл полум’я зміїться-витинається. І не могла Панночка відвести очей, хоча й знала, що не годиться їй на ті мужицькі танцюльки дивитися. Й до того стратила вона сором, що, як ніхто не бачив, силувалася сама тим танцям вивчитись, що вогонь викрешують.
Раз, коли вправлялася Панночка у тих своїх таємних танцях, то незчулася, як надійшла година уроку з Вчителем. Увійшов до зали Вчитель Танців та й побачив, як Панночка, підібравши спідниці, витинається.
- Гой! – сплеснув він руками. – Шанована моя Панночко, чи ж такому я Вас вчив?
- А чому такому не вчив? – спитала на те Панночка . – Чому не вчив?! Кожного дня я сиджу біля вікна і дивлюся, як на площі танцюють, вогонь викрешуючи. А з фігур, що ти мене вчив, бодай іскорка яка. Якщо знаєш – навчи мене. Навчи мене танцям, що вогонь викрешують. Або забирайся геть!
- Панночко, чи ж годиться Вам мужицьким танцям вчитися? Нехай знається пан з паном, і мужик – з мужиком. У Вас – своя наука і пишне велиможне товариство. У нас – своя та свій звичай.
- Як не хочеш, то я сама вчитимусь, - вперто відказала Панночка.
Крутнулася вона – та й заплуталася у пишних вишуканих шатах. Забракло повітря у затиснених корсетом грудях. Підхопив її Вчитель Танців. Вправним рухом розрізав корсет. І знову задихала Панночка – аж забриніли сльози в очах…
- Казав я Вам, Панночко. Всякому – свій нрав і звичай. Тож нехай всяк на своєму звичаї знається і свого товариства тримається. Не годиться Вам мужицьким танцям вчитися, - Вчитель Танців відвернувся. – А наразі Вам треба привести себе до ладу. Тож я Вас облишу. Якщо матимете бажання проводити урок сьогодні…
- Стривай. Не йди. Будь ласка. Не йди, - Панночка схопила Вчителя за руку – і він відчув, як щось обпікає йому долоню. Гарячі сльози Панночки.
- Скажи мені, що це? Чому мені так боляче? Чому мені так солодко?
- Це – вітер. Вітер в твоїх грудях.
- Скажи мені, чому мужицькі танці вогонь викрешують, а панські – мов крижані?
- Це – вітер. Щоб розпалити вогонь, потрібно залишити вітрові простір для танцю. А хіба ж є місце для вітру у грудях, затягнутих в корсет?
- Але вітер розіб’є скляні статуетки в друзки. І вогонь розтопить виточені з льоду фігури. Як же я зможу знову вдягнути корсет, коли в моїх грудях – вітер?

Відтоді став Вчитель потайки навчати Панночку мужицьким танцям, що вогонь викрешують.
Але провідали про те всюдисущі слуги та й доповіли Панові. Страшно розгнівався Пан. Мов вихор, увірвався він до доньчиної кімнати. Де Панночка як раз таємно у танцях вправлялася. Розлютився Пан.
- Не вірив я, коли доповіли мені, ніби донька моя мужицьким танцюлькам похабським вчиться. А тепер на власні очі побачив, що вона сором забула. Хто намовив її? Хто її звів? Привести мені того Вчителя! Звелю посадити його на палю, кинути нутрощі псам…
- Я сама, батьку. Сама! Кожного дня я дивилася з вікна, як люди на площі танцюють. Танцюють, вогонь викрешуючи. Невже Ви ніколи не помічали, батьку? Не помічали, що панські танці – хоч і гарні, - але мертві, мов крижані статуї… Я сама. Я сама змусила Вчителя Танців навчати мене.
Сполотнів Пан від люті:
- Як насмілилася вона так зганьбити наш рід? Як могла вона порушити встановлений звичай?
Гупнув Пан кулаком об стіл – й розлетілися навсибіч таці та тарелі, чарки та келихи – розбилися на тисячі скалок по підлозі.
- Танцюй, - наказав Пан. – Танцюй – і можливо, я помилую його.
Закрутилася Панночка, завитиналася – що навіть не торкнулася гострих скалок на підлозі. Ще дужче розгнівався Пан. Несамовитий від люті, схопив він рушницю – та й прострелив Панночці обидва коліна.
Покликав Пан своїх слуг та лакеїв та й заходився на них лаятись:
- Мерщій приберіть звідси цю жебрачку. Зовсім розпустилися – пускаєте до мого маєтку вуличну голоту.
Завагалися слуги упізнавши Панночку, та, злякавшись Панського гніву, виконали наказ та й викинули закривавлену Панночку в канаву обабіч Площі.
На щастя, знайшли Панночку вуличні мандрівні музики та й віднесли до свого табору. Там і знайшов її Вчитель Танців, що невідомо як порятувався від Панових посіпак.

Так і залишилися Вчитель та Панночка з табором – того ж вечора знялися вони з місця й помандрували від міста до міста. Вчитель, відомо, танцював або ж давав уроки. А Панночка… Скільки не чарували таборові знахарки – й навіть Велика Мати, – але ходити Панночка більше не могла. Сумна та згорьована, марніла вона з кожним днем. І як не силувала себе зайнятись хоч якою корисною справою, все валилося з рук.
Приходив до неї Вчитель Танців, хотів хоч якось розрадити. Але заплакана Панночка навіть не дивилася на нього. А раз не втримався він:
- Лиха година, коли порушив я звичай – і погодився я вчити Вас мужицьким танцям, Панночко. Не запізнали б Ви горя…
Здригнулася Панночка:
- І не почала б дихати…
- Ех, Панночко… Тоді, певно, поганий з мене вчитель, коли ти досі не зрозуміла. Адже танцюють не самі твої ноги – танцює душа. І танець її озивається у кожному в’язі твого тіла. – Обережно він взяв її руки в свої. – Танцюй. Танцюй, ніби ти верба проти вітру, – і похилилася гнучка верба, – ніби руки твої – гілля, – і ковзнули вербові коси дзеркалом озерного плеса, – і кожен твій пальчик – срібно-зелений листок, – затріпотіло листя…
… і на кінчиках пальців Панночки затанцювали вогники.
Відтоді ніби просвітлішало Панночці. Кожного дня танцювала вона – вишиваючи, помішуючи кашу у казанку.
Але вітри Листопада наздоганяли дні – срібними лапами по першому тонкому льоду.
І дужче боліли Панночці її рани. І тліли в душі її жарини ревнощів, коли бачила, як Вчитель танцює з іншими таборовими – вогонь викрешуючи. Тяжко журилася Панночка, що не може бути йому рівною.
І сльози її залишали незгойні опіки на його руках.

Одного дня, коли гірко плакала Панночка у своїй хурі, озвався з-поза вікна старечий голос.
- Чом так гірко ридаєш, голубко? Чом так тяжко, побиваєшся? Повідай мені свою біду. Мо, зможу чимось зарадити.
- Ой, чим Ви зможете зарадити, матінко? Скільки вже лікарів та знахарів за те бралися, жоден нічим зарадити не зміг. Спіткала мене лиха пригода, так що я тепер не те що танцювати – ходити не можу. І тяжко мені – мовби я помираю, помалу, кожного дня, - відказала Панночка та дужче заридала.
- На твоє щастя, голубонько, що оце сьогодні мене перестріла. Знаю я такі мазі, що хворі твоїй зарадять.
- Матінко моя мила, все, все готова я віддати за ті мазі, аби лише знову ходити.
- Ой дорого, серденько, мазі ті коштують. Десятки років я трави збирала, вимочувала, жир топила. А лишень одну баночку з того зробила. Але ти мені люба, голубонько. Не візьму з тебе багато. Хіба лишень іскру вогню твого – старечі кості зігріти листопадовими ночами.
- Беріть, беріть, матінко. Не знаю, як і віддячити Вам за таку ласку…
Простягнула стара маленьку скляночку, та щойно взяла її Панночка – врізала собі пальця об гострий край. І впала крапля крові на старечу долоню. Тої ж миті немов вилиняв світ Панночці. Ближче підступили вітри Листопада. Похапцем намастила собі Панночка коліна чарівними мазями та й закуталася в кофти та шалі, рядна та ковдри. Та тільки дрібно трусилася під купою ганчір’я.

Вчитель Танців й собі не знав спокою. Гнітило його горе Панночки. А ще дужче – провина та безпорадність. В кожному місті, в кожному селищі шукав він лікарів та знахарів, та всі вони виявилися безсилими зцілити Панночку. Аж-но одного дня, як вертався він з чергової аптеки – понурий та згорьований, - підійшла до нього якась старенька та й за чеберяла поруч.
- День добрий, юначе.
- День добрий, матінко.
- Чула-м, юначе, про твою біду. Щаслива твоя година, що трафив мене сі дні. Я ж но відаю таку масть, що зцілить всіляку хворь. Й мертвого підійме.
Впав Вчитель Танців навколішки перед старою.
- Матінко моя люба, скажіть мені, де б тої мазі дістати. Все б віддав, аби лишень Панночка знов могла ходити.
- Гой, юначе, дорога та масть. Не рік, не два збирала я зілля. У воді джерельній вимочувала. Смалець топила. А тілько ж скляночку одненьку масті чудодійної зробила. Але жалую я тебе та й ґречність твоя мені до вподоби. Тож візьму з тебе ні багато, ні мало – а лишень жаринку твого вогню, зігріти свої старечі кості листопадової негоди.
- Все… Все, що завгодно, матінко. Життя б мо віддав!
Видобула стара зі свого рам’я маленьку скляночку та й подала йому. Та щойно взяв її Вчитель Танців – як врізав собі зап’ястка. І впала червоногаряча крапля крові на простягнуту долонь старої. Тієї ж миті зблід, вицвів світ навкруги. Мовчки, на задубілих ногах, поплентався додому Вчитель Танців – і не тішила його маленька скляночка.
Холодом та гнилою сирістю тягнуло з хури, як прийшов Вчитель Танців додому. Буркнув він Панночці:
- Купив я мазь чарівну, щоб ти могла ходити.
- Купила я мазь чарівну, і можу тепер ходити, - кволо відгукнулася зі свого кутка Панночка.
Закутавсь Вчитель Танців у якесь рам’я, ковдри та кожухи, та й забився в куточку.
Не озвались вони більш один до одного й словом. І нікому було топити вогнище.

Зранку прийшла до них таборова Велика Мати, озвалася з-поза вікна.
- Знаю-м, що спіткало вас. Знаю-м, що приходила до вас стара, та що зветься Майстром Вітражів. Та, що вимінює осіннє листя на жарину останнього вогню. Тим-то й сяють її незгасні вітражі променисті. Але відаю-м, що завжди дотримує вона своїх обіцянок. Хто шукає її, щоб відбити свою останню іскру – з мечем. Хто вкорочує вік свій безпросвітними холодними днями. А чи стане вам сил розгледіти її дар?

Табор рушив далі. А Вчитель з Панночкою навіть і не поворухнулись у своїй темній хурі. День за днем сиділи вони непорушно під купою рам’я, доки нужда не змусила шукати сякої-такої роботи та піти в найми. Відтоді став Вчитель Танців вантажником і чорноробом, а Панночка – прачкою. Надвечір поверталися вони до своєї хури та й розповзалися сірими примарами по кутках.
Кожного дня ходила Панночка від маєтку до маєтку через усе місто, а подекуди й у передмістя. Раз стомилася вона й присіла на якесь повалене дерево – дати перепочинок ногам. Та, певно, закуняла. І чула Панночка уві сні, як повільно струменить тілом дерева кров, живе полум’я. І бачила Панночка крізь напівзаплющені очі, як тремтить останній листок. Потягнулася Панночка вхопити той листок – і натягнулися-затремтіли в’язи. І згадала Панночка крізь сон слова Вчителя. Підхопив вітер листок, закружляв. Впав долі листок – і руки Панночки. І кров дерева вогнем в них озвалася.

Заледве приховуючи свою радість, прийшла Пнночка додому та й гукає до Вчителя:
- Принеси мені, будь ласка, тої чудодійної мазі. Щось ноги страх як болять.
Не одразу озвався Вчитель. Нарешті завовтузився, підвівся та приніс запилюжену склянку.
- Намасти мені коліна. Будь ласка, - попросила Панночка.
Важко, неохоче почав Вчитель масувати коліна Панночки неслухняними закоцюблими пальцями. Взяла Панночка руки його в свої.
- Слухай… Як вітер колише степові трави. Як хвилі накочуються на берег. Як місять виноград в діжці. І ллється червоне вино. Слухай…
І відчув Вчитель Танців вогники на кінчиках пальців. Відчув – і заридав. І сльози його обпікали Панночці груди.
Раптом схопився він на ноги та кинувся геть с хури – в ніч. В сніг.
І Панночка бігла за ним.

Несамовиті, мчали вони крізь найтемнішу ніч року. Й від розпашілих тіл валив густий пар. Продиралися крізь чагарі – і з подряпин сочилася червоногаряча кров. Скрапувала в сніг чермними ягодами.
- Слухай… Слухай, як стугонить бубен. Я танцюватиму для Тебе.
- Я танцюватиму для Тебе. Кресатиму вогонь.
У чаші засніженої галявини кров стає вином. Золотим вином нового сонця.


Вона знайшла мене давно - в серпні минулого року посеред серпантину між Сімферополеи та Алупкою. Але мені все не вдавалося викарбувати її словом. Бо влітку вона не схожа на себе зимову. І весною мінитиметься іншими барвами. Але зараз грудень. І хочеться танцювати - найтемнішої ночі року - вогонь викрешуючи, - щоб упевнитись: сонце нового року зійде на сході.
Дякую всім, хто допоміг її втілити - Кароліні, Каріне, Габріель та Анді.

@темы: музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, архив, галерея, На іншому боці Місяця

---

[from THX-you notes]

Дякую - не за урок, а за можливість, за шанс на урок.
За нагадування.
Моя слабкість - в моїй силі. В емоціях, що я їх так легко породжую, мов хвилі. Хвилі світла. І хвилі роздратування. Короткі хвилі роздратування. Але тим не менш. Навіть ці маленькі хвильки можуть спричинити - сколихнути - ширші коливання.
Я мушу бути стриманішою - обережнішою. Я мушу - навчитися терпінню.
Я маю на це три тижні - щонайменше три тижні, в гіпсі, - щоб осягнути терпіння.

Photo: Jim Johnson

@настроение: serenity

@темы: щоденники, Simple Warmth Toolkit, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

النظام - Альнілам, або Разок перлів [фрагмент трактату про Дів Храму Реехаані]

сім покривал шовкових
сім вельонів мережаних
зриваєш
дошукуючись таємниці
(немов золотого на дні скриньки)
святкуєш перемогу
над містифікаціями
не впізнавши аромату троянди

сім покривал шовкових
сім вельонів мережаних
загаси ліхтар
відчуй темряву
в тремтінні деки
(с - Llynn)

Я танцюватиму для Тебе.

Блага звістка - Вона почула Тебе.
Я вийду до тебе з ночі - у місячному човні. Мої коси - вербове гілля. Моє тіло - полин і шавлія. Мої очі - глибока вода озера, в серці лісу, що у ньому відбилося сяйво القائد, Алькаїд-Бенетнаш. І صدر, Шедар.
Я буду поруч цієї ночі.
Блага звістка - Вона почула Тебе.
В зеленій чаші долини. Перед вівтарем Храму. Я танцюватиму - для Тебе. В кіліках моїх - зоряного сяйва і місячного срібного вина по вінця.
У шатрі зоряного неба на остовах вербового гілля - спий мого меду.
Блага звістка - Вона почула Тебе.
Сідай - я візьму в руки ліру-хеліс і перебиратиму струни хребта. Я гратиму на авлосі. Слухай - прибуває місяць, вітер напинає вітрила, мед наповнює соти, пробуджується-розбрунькується паросток - ллється вино через вінця. Слухай - шалено б'ється серце - я граю в бубен. Слухай.
Я танцюватиму для Тебе. Сім покривал шовкових - сім вельонів мережаних - падатимуть до ніг.
Я танцюватиму для Тебе. І може, врятуємося. Може, душе моя, врятуємося.
Блага звістка - Вона почула Тебе.

Прокинешся зранку - це гілля верби ніжно пестить обличчя.
І в піалі лиману - по вінця - золотого меду сонця.

Мовчи. У кишені проти серця - зелена свічечка. І фіал зоряного сяйва.





Несподівано прокинулася о сьомій ранку. У темряві - зі свічкою - заварила кави. Зустріла схід сонця - на підвіконні: розвиднюється, ранкові присмерки розсипаються срібними дзвониками, крізь хмари - біле золото сонця... Навхрест - з віддзеркаленням у вікнах сусіднього балкону. Потягуючи каву, втинаючи у присмерку - нанизала нарешті слова про Місячних дів.

Малюнок: "Симпозій з гетерою", червонофігурний кілік, пізня архаїка, 480-490 р. до н.е., майстер: Макрон

@темы: ссылки, музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, цитатник, архив, галерея, На іншому боці Місяця

---

In the Rain 1/2 - Messing with ingredients for a cocktail

Дощ. Бузковий туман і мряка. Свічка у вікні.
Можна сидіти на підвіконні. Пити каву. Кутатися в светр.
Дзвінок.
Ти - на порозі. Мокре волосся. Ховаєш руки в кишені. Краплі на твоєму обличчі - дощу? чи сліз? - ні, певно, дощу.
Чому? Чому зараз? Чому я?
Скільки? Скільки часу... скільки часу у нас цього разу?
Ти нарешті заходиш - рука ковзає вимикачем.
Ми вдивляємося один в одного крізь темряву.
Ти хапаєш мене за руку. Ти стискаєш мене в обіймах. Рвучко. Болісно. Через силу. Ти цілуєш мене - владно. І губи твої - гірко-солодкі, мов трунок.
Відштовхуєш. Але варто мені відійти - на крок далі, на крок від відстані простягнутої руки (скажи мені - для пестощів чи ляпаса - і чи є різниця?) - варто відійти, і ти знов притягуєш мене, захоплюєш, утримуєш в обіймах.
Як сильно можна зігнути? натиснути? штовхнути? - доки не зламається.
Я йду за тобою - чуєш? - я слухняно йду за тобою - вплітаючи в стежку візерунок кроків.

...розпашілі, ми лежимо на зібганих простирадлах. Сховавши обличчя у мене на грудях - ти плачеш. Тихо. Тихо. Ашшш. Обнімаю тебе. Куйовджу волосся. Подаю тобі горнятко чаю. Заколисую до сну.
...зранку ти підеш - до сходу сонця - в присмерок.

Свічка у вікні. Віск скрапує в темну воду. Іноді - іноді вони приходять. Побачити своє відображення у дзеркальному плесі очей. У темряві.

Дивлюся "Танцюють всі 3", слухаю музику, танцюю і ловлю рибку у темній воді. Десь там ще плаває якась історія про художника. Та й ця більше ніж. Але поки що... це - тіні у глибокій воді... Можливо, колись я спіймаю кінчик нитки і...
Наразі - якось так. Тінь Литопада краєм ока...

@настроение: in the rain

@темы: rough-drafts, музыка странного сна, Із зошита, що потрапив у зливу, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, архив

---

La fille sur le pont

@темы: маргіналії, музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, галерея

---

Old Kiev Album

Киев 1906 годъ. Фототипия Шерер, Набгольц и Ко из архива В. С. Мержевича

Бессарабский рынок 1900-1991

Shared by Klod

@музыка: La Cumparsita

@настроение: Coffee and Cigarettes

@темы: ссылки, світлини, У пошуках утраченого часу, Сорочье гнездо, Місто

---

The Cookbook of Good Mornings: L'arte d'arrangiarsi IIІ

Ранок. Вона встає повільно - дозволяє собі спершу трохи поніжитись в ліжку. Тепло. Кумедна клаптикова ковдра. приємний аромат дерева і запашних трав. Рясний дощ золотого сонячного світла крізь віконечко. Вже, певно, по дев'ятій.
Можна ще трохи просто полежати - з заплющеними очима - щоб сонце встигло ніжно поцілувати її повіки.

Ранок був чудовий. І хотілося якось тому відповідати. Старанно добирала одяг - щось барвисте, тепле, приємне на дотик. Та затрималася на хвильку перед дзеркалом - насолодитися враженням.

Не хотілося навіть на мить заплющувати очей - деталі, тисяча милих дрібничок впадали у вічі.
Дерев'яними сходами - вниз на кухню.
- Доброго ранку, - відповідає Лінте, напівобернувшись від моркви, яку вона натирає. - Ти чудово виглядаєш.
- Ну...
- Ух-ух, - раптово басить Лінте, потягуючи носом повітря. - Чую-чую людський дух, не впевнений у собі... - посміхається і підморгує.
- Певно... Так. Я гарно виглядаю сьогодні, - посміхається.
- Пригощайся.
На столі таця. Кавник, хліб з медом, сир. Вмощується на стільці і наливає горнятко запашної кави, надкушує сир.
- Дякую... Дякую.
Лінте киває, висипаючи моркву на пательню.
- Сьогодні набагато краще. Затишно і тепло. Навіть - зранку рука якось потягнулася щось намалювати... Але посиділа трохи над папером - і... ну, нічого... посиділа, подумала, відклала... Мабуть... мабуть, треба більше часу, - задумливо дивиться на счеплені пальці.
- Угу.
- Мабуть, ще зарано.
- Угу.
- Хоча... скільки ж часу потрібно? Скільки ж можна відкладати? Якщо не сьогодні, то коли? І... і взагалі, жодному справжньому художнику не можна завадити малювати. І...
Мовчання.
Якийсь звук привертає увагу - позирає на Лінте, щоб з подивом побачити, як та з оскаженінням намагається витрусити бодай краплю олії з пляшки, постукує, нахиляє так і сяк. Дарма.
-Е... ем... Вона ж порожня...
- Точно. От тобі й відповідь, - Лінте раптово обриває спроби, накриває пательню і повертається до неї. - Вух! Аж в піт кинуло! Ти зараз - як ця пляшка - порожня. Щоб щось робити - тим паче щоб щось створити, ба навіть обід, - потрібні сили, енергія. Якої в тебе зараз катма. Й ті крихточки, що десь ще мо' є, ти витрачаєш на розмахування порожньою пляшкою. Дарма.
- Але ж... треба щось робити...
- Треба робити те, що треба, - Лінте корчить сурову міну, потому всміхається і сідає навпроти.
- Тобто треба спершу купити пляшку олії? - відповідає з посмішкою.
- Певно що. Треба спершу наповнити пляшку олії - якимсь із наявних способів, - щоб було на чому готувати.



 D.E.Sch., welcome!
Что привело?

@настроение: sun in the teacup

@темы: музыка странного сна, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, архив, кав'ярня, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

Щоденники [туман]

Місяць туманів.
Місяць туманів нагадує дивитися не очима - серцем, зрячими пучками пальців. Слухати голос Лінте, що стукає в двері. Грає в бубен. Б'є струни. Інакше ризикуєш заблукати, загубитися в тумані, впасти в темні води Ками...
Крізь грати ребер світиться ліхтар. І щоб не затуляти світло, ходять з відкритими дверцятами грудей, цілуються крізь туман - наосліп - світлом ліхтарів.

Місяць туманів... М'яко сяють буштинові намистинки, що їх треба зібрати в разочки, що з них треба зварити варення - чи мед - для "Кулінарної книги добрих ранків".
Дивлюся крізь плетиво чорного гілля. Срібний подзвін. Чермні краплі ягід. Час. Час брати до рук чорну флейту. Чорну флейту і тонкий стилет. Час. Зняти ряденця й покривала. Піти на берег річки. Випрати набіло - в балії озера, в мильному шумовинні туману.
М'яко сяють бурштинові намистинки. Для намиста, що треба завершити. Спершу. Перш ніж.

К слову, вырисовывается необходимость научиться расплетать - и извлекать, высвобождать затраченную на узор энергию. Прошу помощи зала - на поискать, почитать, посмотреть, обратиться за советом. Хорошо иметь какую-то базу для собственных экспериментов. Всем спасибо.

@темы: rough-drafts, щоденники, Із зошита, що потрапив у зливу, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, архив

---

Щоденники: Sunday Amber Beads - Not to Lose

Чудові вихідні. Сонце на обличчі. Ковток кави - в мовчанні. Speaking club. Пішки на роботу - повз Совські ставки. Постояти на березі. Загубитися в сухих очеретах. Дивитися на ворон. На сонце крізь гілля. Кава на двох. Медвяна ніжність та турбота. Курси малювання. Після яких не йдеш - летиш додому. І в голові рясно від образів - вивільнених за 3 години продуктивної роботи. Намистинки, танцювальні па, разки слів, вправи з німецької мови... Цікаво, що варто вивільнити енергію, направити її в конструктивне русло в одній сфері, як вона поширюється на інші. Варто опинитися в колі зацікавлених людей, що випромінюють світло, як у тебе також з'являються сили, натхнення, бажання. Варто сяяти, ділитися своїм світлом, радістю, тисячею бурштинових намистинок - і їх тепло примножується. Такий собі закон сполучених посудин.
...Щоб не загубити. Для "The Cookbook of Good Mornings: l'arte d'arrangiarsi", матеріал для чергової намистинки в браслетах та намистах Лінте, в бурштиновому розарії, що збирається день за днем.

(c - Theo Gosselin)

@музыка: Cecile Corbel - Sweet Song

@настроение: sun in the teacup

@темы: rough-drafts, музыка странного сна, щоденники, The Cookbook of Good Mornings, Simple Warmth Toolkit, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

The Cookbook of Good Mornings: L'arte d'arrangiarsi II

Вечір. Дощить.
Вона заходить до каварні, кутаючись у довге чорне пальто, шморкаючи носом, бліда, з синцями під очима.
Лінте допомагає їй зняти мокре пальто, садовить у фотель і турботливо вкриває пледом.
- Там так холодно, мокро і холодно. Так... гидко, - шепоче вона з глибини фотелю.
Доки Лінте готує гарячий напій. Кава, чорна чоколяда, лимонна цедра, дещиця лікеру...
- Кожної ночі мені сниться, як кімнату заливає вода. Темна холодна вода... Я намагаюся щільніше зачинити вікна та двері, але вона все-дно знаходить якусь найменшу шпарину та просочується... холодом, мертвим холодом... Я хочу ввімкнути світло, але... не виходить! Не виходить! - вона дрібно тремтить. - Бодай знайти якусь цілу лампочку... Хоча б одну... Натомість в шафі завжди лише одна свічка, одна-однісінька свічечка... Але що мені з неї? Хіба її вистачить? Холодно... холодно-холодно-холодно...
Лінте подає гості великий бокатий кухоль з кавою, поправляє плед і вмощується на ручці крісла...
- Холодно, - шепоче вона, очі прикуті до дощу за вікном. - Кожної ночі вулицями міста гуляє дощ. Кожної ночі я плачу, обличчам до стіни. Кожної ночі кімнату заливає темна вода, брудна холодна вода. Кожного ранку я прокидаюся - з важкою від болю головою та застудою. З горлом, що, здається, кривавить від солі моїх сліз. Холодна та вогка, мов грудка багнюки. Холодна. Кожного ранку я наказую собі, взяти себе в руки, заспокоїтися, припинити рюмсати, мов нікчемна ганчірка. І все-дно плачу. Знову і знову. Холодна і мокра, мов багнюка. Мов ганчірка. Кожного ранку - кожного холодного, сірого ранку я прокидаюся, з останніх сил пнуся на роботу і... Для чого? В транспорті я іноді помічаю обличчя людей навколо - сірі, виснажені, зібгані, мов мокрий папір... мов ганчірки... Мені страшно. Страшно, бо моє обличчя, моє власне обличчя - таке ж сіре та зморшкувате... Я завжди вірила, що це неправильно. Що так не мусить бути. Що мені вдасться - не повторити цієї помилки. А тепер... Сіра та побгана, мов ганчірка, я плентаюся на роботу. І - вимикаюся, годинами можу сліпо витріщатися на стіну. Я не пригадую, коли останній раз бачилася з друзями. Та й про що нам говорити? Я ж весь час плачу і жаліюся. Не хочу. Але... не можу втриматися... І відчуваю себе такою жалюгідною.
Лінте нахиляється до неї і шепоче.
- Ти носиш в собі сльози, біль, втому - мов брудну темну воду. І її потрібно вилити. У рані збирається гній. І її потрібно очистити. Виговоритися. Це добре - виговоритися. Перший крок - порушити мовчання, виголосити, викрикнути, визнати - щось болить. Виговоритися. Вловити сіткою слів, намацати - хворе місце, точку болю. Описати симптоми. Тоді, тоді можна встановити причину. І спосіб лікування.
- Я так боялася... так боялася залишитись сама вдома, у півтемряві, чекати, спостерігати, як помалу кімнату заливає темна вода... Тож пішла вештатись містом... Аж-но побачила світло - м'яке медове світло - з вікон каварні на розі улиць. - Ковток. - Холодно. Хочеться днями лежати в ліжку, загорнувшись у теплу ковдру, пити чай з лимоном, барвисті вовняні шкарпетки та теплий светр, тости з медом чи джемом... - вона ледь помітно м'яко усміхається.
- Хочеться тепла простих речей... - тихо відгукується Лінте.
- Хочеться... Хочеться гуляти парком. І... кружляти... І щоб листя, щоб листя шаруділо... - на мить вона затинається і трохи ніби зіщулюється. Лінте мовчки потискає її плече - і вона продовжує: Лежати горілиць в осінньому листі... і дивитися - на пташині ключі, на гілля дерев - проти прозорого неба... Хочеться... чогось... Хочеться вітру. Гуляти під дощем - краєм парапету...
- Осінь. - Лінте шепоче в її волосся. - Осінь. Темної ночі ти не можеш заснути, микаєшся з кутка в куток. І чекаєш. Сама не знаєш чого. Хоча - ні. Чудово знаєш. Ти чекаєш на неї. Темної безсонної ночі ти зважуєшся нарешті зайти до кухні - по чай чи йогурт - ніби на стрибок в темне дзеркало озерного плеса. І - ось вона. Сидить за твоїм столом. В елегантному костюмі. Поруч - рукавички та капелюшок. І документи - розрахункові книги, договори, облігації. Вона прийшла - підбити підсумок. Звести рахунки. Отримати своє. Можливо, ви питимете каву у півтемряві твоєї кухні. Можливо, говоритимете. Можливо, вона задасть тобі одне-єдине запитання. І твоє серце зупиниться - на мить. Або ні - можливо, ти прочитаєш те запитання в її мовчанні, по візерунку зморшок на її обличчі. Що ти зробила з нею? Вона спитає - і ти побачиш вовчицю біля її ніг, виснажену та схудлу, з перебитою лапою. З-під зачинених дверей струменить кров. Що там, що за зачиненими дверима? Що було в тій піньяті? Ось вона навпроти тебе - в барвистих спідницях, жовтогарячих, чермних, брунатних - мовби зітканих з осіннього листя, в намистах та монистах - з ягід горобини і насіння. Нагадує - зазирнути в стодоли та комори, перебрати шафи та шухляді - кожен закуток. Чи гарний врожай цього року? Чи вистачить на зиму? Чим прогодується пташка-душа темної ночі? Нагадує - подякувати. Чи залишила ти для нас останній сніп? Чи прибрала квітами й стрічками? Інакше де житимемо під твоєю стріхою? Питатиме сивовусий дідух. Ніч - на споді осені. Ти чуєш? Перестук фаланг у двері серця. Вона стоїть на твоєму порозі. Розкішна Ля Катріна - у вечірній сукні та хірургічних рукавичках. Чи виклала мені дорогу свічками? Чи готове частування? Ще є час. Вересень. Ще є час. Зібрати врожай, наповнити комори. Піднести останній сніп, десятину плодів та вина - в дар, Матері та Дідуху, частування - духам, кров горобини - велешкам на намисто. Полагодити стріху, підмазати стіни. Дописати свою Правду. Танцювати у колі - під музику серця - славлячи ще один рік, добрий рік, що відходить, горить кленовим полум'ям, горобиновими іскрами. Жовтень. Ще є час. Серед тиші спорожнілого поля, на березі моря - вслухатися в музику серцебиття. Розгледіти свою душу у дзеркалі озерного плеса. Прибрати на кладовищі. Спалити сміття на вогнищах осіннього листя. Випрати душу набіло в дощах та туманах, в холодній озерній воді. Висушити вітрами на чорному гіллі. Ще є час. Знайти ключик від маленької кімнатки, кімнатки з зачиненими дверима, з-під яких струменить кров. Жовтень. Ще є час. Підготувати - "все, что горит, - для огня; все, что болит, - для врача; собрать воедино жизнь для палача". Дорогу свічок та потраву - для тих, хто приходить на споді ночі. З вітрами Падолиста. В масках вовків та куниць, з розмальованими обличчами, в рам'ї плащів сивого туману та дощу. Від них пахне димом, першими паморозками - і кров'ю. Вони прийшли - по тебе. Зазиратимуть у вікна, завиватимуть в димохід, дряпатимуть двері гострими пазурами. Вони чують - запах крові, запах крові, що струменить з-під зачинених дверей. Поклик вовчиці - голодної скутої вовчиці з перебитими лапами. Вони прийшли - по тебе. Твій паперовий будиночок - його змиє дощем, підхопить вітром. Твій будиночок з соломи - займеться, мов смолоскип. Твій задушений плющем будиночок, з дірявим дахом, підточений темною водою озера, - він завалиться під ударами шквалу, здійнятого їх примарними крилами, їх крижаним диханням. Він займеться від блискавки. І ти танцюватимеш - на карнизі, що палає. Доки, сліпа пташка, не побачиш, схід сонця, доки не злетиш в небо - іскрою, димом, пір'їнкою попелу. Доки чорне озеро не поглине руїни твого дому. Вона пошматує твоє тіло, вона зжере твоє м'ясо - голодна вовчиця. З цукрових кісток вона виносить твоє тіло в темряві свого черева. Доки душа твоя кружляє - підхоплена смерчем - у сонмі тіней. Доки темної ночі йтиме боса засніженим вересовим пустищем - із свічкою, одною-єдиною свічкою. Але ще є час. І коли вони прийдуть - ти будеш готова. Відтяти коси - нехай розлетяться осіннім листям, як дім - колишній дім, покинуте лігво, - у тебе за плечима. Готова. Увійти в їхнє коло. Осідлати шквал. На одну ніч - в Карнавалі Душ - мертві танцюватимуть з живими, сидітимуть за одним столом. Танцюй - смерті нема. Є лише мінливе вогняне коло стрічок і змій. Танцюй. А на споді ночі - віддай їм належне - те, що мусить померти. Проведи їх. Дорогою свічок. І повертайся - у затишок свого дому.

...- Чуєш - стук в двері? Вона чекає на тебе під дощем. Вона тримає ліхтар - ліхтар між пруттям ребер. Чуєш? Вийди. Візьми свою свічку - свою одну-однісіньку свічечку - і вийди. Ти знаєш... - шепоче Лінте, доки гостя спить у затишку фотелю, встає - і одна за одною гасить свічки, ліхтарики та лампи. Зал каварні заливає темна вода - по вінця.

...В холодній камері. Обличчям до стіни. Під пильним оком Страхів, жорстоких охоронців, готових будь-якої миті застосувати зброю. Ти плачеш.
Обличчям до стіни. Ти не бачиш. Що почвари - лише гра світлотіні. Що грати - лише тінь віконних рам та дощу на стіні. Ти плачеш.
Обличчям... Ти куриш... Обличчям... Ти ковтаєш пігулки... Обличчям... Амізон та розчинна кава... Гарна міна при поганій грі. До стіни. Обличчям до стіни.
В одиночній камері. В оточенні озброєної варти. Обличчям до стіни. Пігулки не врятують тебе. Бо все це - і камера, і варта, і потвори, і суворі судді - все це в твоїй голові. Але ти не бачиш. Ти плачеш. Обличчям до стіни.
Я чекаю на тебе. Під дощем. Ти не бачиш. Чи довго ще? Ти плачеш. Обличчям до стіни...







There she is. Dancing in the dark. Convulsive jerks and contractions. As she is trying to get out of the cage she's put herself in. I retreat to the kitchen. I may say I know how it feels. With my world slipping away - out of control - away through my fingers with the drops of water. My face - everything I knew about myself, and the world, everything I thought was true - being washed away.
I know how it feels. To be left in the darkness with a single candle. So that in silence of solitude the beat of one's own heart - canto hondo - might get audible. Heard.

...і коли Лінте повертається до зали, гостя завершує запалювати свічки, ліхтарики і лампи - від тоненької свічечки в її руках.

маргіналії:
Жизнь - словно игра на фортепиано. То, какая музыка получится, зависит от того, как ты играешь. Действия - лучший способ показать этому миру, чего вы от него хотите.
Давай научимся оставлять прошлое позади.
Самое сложное в жизни - понять, какие мосты нужно перейти, а какие сжечь.
Чудовища реальны, и призраки - тоже. Они живут внутри нас и иногда побеждают." - Стивен Кинг
Если тебе не нравится дорога, по которой ты идешь, попробуй пойти по другой.
Shared by  Голландская рулетка

Писала про будиночок - паперовий, солом'яний, кам'яний - і пучками пальців на мить відчула ниточку можливої казки, своєрідним чином нагадує про "Трьох поросяток". І про "Перевертня", якого я вже досить давно не можу зрушити з місця - від примарного нечіткого образа на споді свідомості, - Перевертня і Дівчну з сірниками. Мо дозріє. Мо цієї зими воно дозріє. Тільки б не забути. Тільки б не загубити.

Початок тут.
...помалу виписую історію, що розпочалася в вересні...

@темы: музыка странного сна, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, цитатник, архив, кав'ярня, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

На водопое

Люблю свое место у водопоя.
Живая вода - вот она - всегда рядом, достаточно наклонить ветви.
Можно полуприкрыв глаза наблюдать за животными, за этими забавными звериками.
Вот горностаюшка, ловкий и изящный - белый, пушистый - и хищный. Купающийся в восхищенных взглядах. Боящийся замарать свою шубку.
И его лучший друг - обстоятельный и хозяйственный - кажется, барсучок (сначала, нам показалось, что медвежонок).
На первый взгляд он кажется более медлительным и тяжеловесным - когда горностаюшка выписывает изящные уколы. Нет, он просто выжидает удобный момент - нанести выверенный тяжелый ответный удар.
Вот так и борюкаются - играючи - этакие пьески на двоих. И для благодарных зрителей.
Например, для лисички. Лисичку я нежно люблю. Она такая рыжая - как моя листва осенью... как солнечный свет сквозь ветви. Хитрая и изящная. Охотно вступающая в игрушечные перебранки "забавляющихся хищников". Охотно - и осторожно, точно соизмеряя силу укуса.


Иногда мы остаемся одни - вот как сегодня - и она что-то нашептывает в мои листья. Так и говорим - шелестом. Эхом. Долгим эхом друг друга.
Такий місячний день. Ми багато про що говорили - ми говорили навколо тіні. Про тінь. Не прямо. Але раз у раз ми помічали її краєм ока у розмові. У тваринних асоціаціях та ледь вловних відчуттях, у мірі хижості, травоїдності - чи деревності - їх втілення, відтінки смислів... що розкриваються у сценках на водопої і не тільки.
Про страх, чоловіків у спідницях, що стали ознакою покоління - Дітей Голоду і Дітей Люті. Про...
Ехом її думок, що розкрива їх іншими відтінками значень, - цитатами, стьобом, імпровізаціями - я відповідаю її. Шелестом листя та жухлої трави.

Косуля задумчиво жует траву, иногда испуганно вздрагивает, нашорошивает ушки. И пытается огрызаться вставными клыками - такое время. Без клыков нельзя. Заклюют.
Воробушек - прыг-прыг-прыг - вот он здесь, попрыгал, почирикал, пособирал крошки - а вот уже нет, улетел куда-то.
Жалко - сейчас воробушек мокрый, голодный и взъерошенный. Его хочеться обогреть, накормить и укрыть в ветвях от непогоды.
...Их много. Разный прекрасных, интересных тварей, которые приходят на водопой.
Кто-то уже облюбовал это место и протоптал тропинку. Кто-то только принюхивается.
...а кто-то сунулся - и получил веткой щелчок по лбу, или удар лапой, или копытом, или укус, или...
Мы умеем охранять свое тихое место - у водопоя.

Шелест листвы, бабочки, тонкие травинки - не поймать на зуб.

Люблю свое место у водопоя. Логово игривых хищников.
В том числе - за то, что не курятник.
Якщо - коли - я вмітиму малювати, можливо я намалюю комікси-замальовки з життя кумедних тваринок і тварючек - в казково-дитячому, мультяшному, милому стилі.

Так. Я люблю свою роботу! (И наши безумные чаепития)

Иллюстрация: Kim Min Ji

@музыка: Patriotic Folklore - Comandante Che Guevara

@настроение: я такое дерево!

@темы: щоденники, галерея

---

Bonfire Night

Хочеться чарувати на кухні каварні - в князівстві сковорідок, пучечків запашних трав, спокусливих ароматів та вогню.
Готувати пунш чи глінтвейн. Зорі казкових ночей бадьяну чи анісу, лукаві погляди з-під опущених вій кориці та її стрункий стан, запал гарячкуватого перцю, п'янких ночей через вінця - нумо підставляйте келихи та чарки.
...ковток за ковтком - доки перець не обпече ваше серце.

Наші щоки палають, мов листя клена, наші вуста червоні - мов яра кров горобини. Ми вдягаємо маски та розмальовуємо обличчя, вплітаємо стрічки в коси та носимо змій навколо пояса.
Всі ми - в одному колі, в одному шалі - нумо задамо жару. Нехай трясеться підлога каварні - нехай летить в Тартари. Сьогодні ти граєш в бубен серця, сестро. Сьогодні твої кістки - кастаньєти.

Сьогодні ми танцюємо вулицями міста навколо вогнища. Мотлох та рам'я, битий посуд і старі розрахункові книги - кидай в вогонь! Їм час згоріти - вщент. У гомоні та круговерті шепіт привидів та висклявий голосочок особистого бюрократа позбалені своєї проникливої отруйності. Ми вистежимо їх - бліді тіні - оточимо з гиканням і реготом - і роздеремо в шмаття.

Сьогодні палатимуть паперові будиночки, солом'яні хижки та халабуди. Ми танцюватимемо вулицями міста. І крізь розбиті шибки, крізь діри у покрівлі, гвинтовими сходами плюща - ми прийдемо по тебе. Якщо стіни твого дому мають тріщини, якщо його фундамент не міцний - ми танцюватимемо на його кістках.

Сьогодні кров і вино ллються однаково легко. Якщо ж ти заслабкий, щоб витинати з нами, щоб пити, танцювати, любити - над міру, литися - через вінця - без тіні страху, без тіні страху вичерпатися й померти, сьогодні ми роздеремо тебе. Радій-но, сьогодні ми роздеремо тебе - і ти станеш вином в наших келиках. Радій-но, ти станеш вином.

Доки ти танцюєш, сестро, кров твоя ллється у келих з відкритого серця, з другого ж келиха п'єш ти червоне вино.
Доки ми танцємо, сестро, доки вихором несемося крізь місто - за сірою тінню, підпалюючи, рвучи, топчучи паперові будиночки, хижки та халабудки, що вони їх нерозумно назвали домом...
Доки ми є - смерті немає, а коли вона є - то нас нема. Є лише це вогняне мінливе коло, плетиво стрічок і змій.

Сьогодні, сестро, ми танцюватимемо, вогонь викрешуючи. І світ згорить дощенту.

La Bruja from Frida - video

...де-не-де ще палають вогні. І вітер жене бруківкою листя, й папір, й стрічки, й попіл...
Принишклі й задумливі, розходимося ми - шукати, що ж лишилося від наших домівок.
І може, на споді ночі хтось заграє на гітарі "Hasta siempre"...

Hasta siempre Comandante - video

...Прсто йшла собі додому, слухала музику і думала, що добре було б зібратися, в смак потанцювати, поспівати, випити вина... I was in the mood for rave...

 Renegate, encantada.

@темы: музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Autumn Charms, архив, кав'ярня, галерея

---

Щоденники: "I wish I could share all the love that's in my heart"

Rule# 3: Practice Random Acts of Beauty and Kindness

Іноді мені видається, що такі дрібні ознаки уваги - тістечка, записка, гарячий чай з лимоном для бабці з акордеоном в метро - необхідні мені навіть більше, ніж... - настільки чудово я себе почуваю, із спалахом світла на кінчиках пальців...
...Ділитися теплом тисячі дрібниць... Не подавати, не жаліти, не відривати від себе - з криком і патосом...
'Cause it shines brighter when shared



I enjoy writing THX notes every day, and thinking happy thoughts and seizing every sunbeam - and sharing it with whoever is near.

Dear rush-hours and traffic jams,
Шановні пробки та тянучки, високоповажні години пік, дякую Вам, що постійно нагадуєте мені, що я давно збиралася бігати зранку.

Dear students who skip classes or cancel 'em in the last moment
Любі учні, що пропускають або відміняють заняття в останню хвилину, дякую Вам за дорогоцінний подарунок - неоподаткований вільний час.
Коли б ще я подивилася фільм NY: I love you!, зробила реєстр книжок в бібліотеці курсів, прочитала ще кілька сторінок Wise Words, Good Advice: For Teens Only by Carol Weston, прогулялася повз Совські ставки, поласувала глазурованим сирком, купила тістечка та чай на курси...

Дякую... За курси малювання. За лекції з історії в археологічному музеї. За те, що можна обнімати і зігрівати, втішати і піклуватися про... За пісні, що можна співати разом зі студентами, або книжки, що можна читати та обговорювати... За обмін досвідом, думками, посмішками - за тисячу та один спосіб прояву теплообміну...

@настроение: sun in the teacup

@темы: rough-drafts, музыка странного сна, щоденники, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Simple Warmth Toolkit, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

In the Rain - Cocktail II

Мабуть, він вже занадто старий для цього. Плани, прибуток, розподіл сфер впливу та нових територій - з кожним днем це все менше його обходить. Тепер він надає перевагу самотнім прогулянкам у парку перед нарадами в окремому кабінеті ресторану. Аромат осіннього листя після дощу видається приємнішим за найкращий чоловічий одеколон чи жіночі парфуми. І одночасно - нагадує ледь вловний запах її ключиць чи зап'ястків, якщо відгорнути краєчок рукавички - щоб заледве торкнутись шовкової шкіри у поцілунку.

Нарешті він сідає на лавку, давши спокій стомленим ногам.
Сутеніє. Крізь пелену паморосі світло ліхтарів стікає на мощені доріжки - солодким мускатом з надщерблених келихів.
Вона виринає з вогкої темряви алеї - спершу її руде волосся видається йому сполохом ще одного ліхтаря - крок за кроком, втілюється - із пітьми, крапель дощу, щереху листя, червоних крапель горобини на чорному павутинні гілля.

- Гарна ніч, - промовляє вона, наблизившись.
У неї чуттєвий хрипкуватий голос.
- Дайте мені вогню. Будь ласка.
Він мовчки намацує запальничку в кишені. Вона сідає поруч.
Спалахує вогник. Вона нахиляється ближче - майже торкаючись щокою його плеча. Аромат прілого листя.
Червоний вогник. У неї міцні цигарки.
Вона піднімає очі - "мов бренді проти світла".

- Дякую, - вона видихає дим повз його шию. І підводиться.
Перш ніж вона піде геть, перш ніж зробить хоч крок, - він бере її руку, заволодіває пальцями.
Вона не пручається - але й не піддається. Змушуючи зібратися з силами. Натиснути трохи сильніше. Заповнити простір - присутністю.
Дати відчути - ритм, порух, мелодію.
Вона повертається. Повільно. Рука лягає на його плече. Погляди схрещуються.
Доторк до внутрішньої сторони гомілки. Крок.

Крок за кроком - мокрими від дощу доріжками парку - вони випробовують. Межу. Один одного. Самих себе. Осені.
Кружляють - не відводячи погляду від пітьми очей. У пошуках - шпарини, тріщини, слабкості.
Нюшать повітря.

Щока до щоки. Рвучкий порух - і її сережка, срібне листя, червона крапля ягоди, - залишає подряпину кривавити на його щоці.

Нарешті вони завмирають - погляди схрещені. Повільно випростовуються - щоб на мить застигнути, щока до щоки, очі заплющені, глибоко вдихаючи листопадовий вечір.

Він важко осідає на лавку. Вона сідає поруч. Знов спалахує вогник на кінчику цигарки. Вона піднімає очі - він ледь помітно киває.
Осипається попіл. Він здригається.
Грузно подається назад - на спинку лавки. Вона нахиляється. Ледь чутно цілує його повіки. Підводиться - і поступово зникає у темряві. Доки не залишається лише вогник цигарки, руде волосся і червоні черевички. Гаснуть.

Він незмигно дивиться крізь небо. Небо дивиться на нього. Крізь діру в серці.





Зображення: с - Marcel Nino Pajot

@темы: музыка странного сна, Із зошита, що потрапив у зливу, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Сюита, галерея