The HeartDrum is Beating - And We're Dancing to the Beat

гоцати, щоб горіла кров?

- Вчасно вирішили влаштувати концерт, - посміхається Лінте, витираючи столи. - Диви, як морози вдарили.
Еге ж. Стривожено позираю на двері. А раптом не прийдуть? Вирішать за ліпше лишитися вдома, в теплі, аніж ризикувати пертися кудись - крізь мороз, ожеледицю і нечищені вулиці... Або щось станеться в дорозі? Або - з електрикою, й апаратура не працюватиме? Або...
Прибираю, в сотий раз перевіряю, чи все на місці - щоб якось притлумити неспокій. Й зрештою починаю сперечатися - прийдуть. Ті, кому потрібно, прийдуть...
Слухати музику - й барабан серця. Гоцати і витинати - так що горить кров. Ділитися важкими кухлями меду й обіймами. Відчувати, як коло струмом пронизує єдиний ритм, спільний шал. Такий потужний, що здається можна запалити сонце - наново.
...дзвіночки на дверях вітають перших гостей. Бліді з морозу, вони важко скидають зимовий одяг й осідають за столом. І в очах горять нетерплячі вогники.
...зрештою, якщо щось станеться - ми впораємося. Придумаємо спосіб - разом. Й розігнавши остаточно тіні неспокою, з усмішкою підхожу привітати тих, хто сьогодні танцюватиме зі мною в колі. Запалювати вогонь.

Й луною на мої каварняні мрії озвався концерт Spiritual Seasons, 11 лютого в Києві. Дякую всім, з ким чудово погоцали. Й підійшли на крок ближче до весни. Мррррр)

@темы: музыка странного сна, щоденники, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Letters to the OtherSide, Amidst the White Silence, архив, галерея

---

Simple Warmth Toolkit: На мягких лапах-лучах на кухню пробирается утро

І хтось першим з подивом помітить, що на кухні стало світліше. Вже ранок.
В джезві вже достигає запаморочлива кава зі спеціями, так як готує тільки N. В горнятах чаю кружальце лимона світиться. Й охочі цапають гарячі оладки прямо в повітрі - й ніц не лишається викласти на таріль. Примощую на колінах записник - щоб бодай якось, кількома штрихами, вхопити. Цих людей за столом, горнята, оладки, вино, на колінах гітара, хтось заснув на плечі. Сяє золотом сонце на обличчях крізь вікно. Чи, може, світає від усмішок на вустах.
А може так?

розсип бурштинових ранків

Ранком після нічного джему на 2 гітари збираємось на тісній кухні - й за яєшнею і коньяком, десь між Радянською і Академіка Барабашова, між Леніним, Скрипалем і Холодильником встигаємо зметикувати маленький перформанс для фестивалю авторської та похідної пісні. Й посеред пронизливого листопада обійми гостинних гоподарів гріють по дорозі додому.
А може...?
...морозним ранком на вокзалі добряче вставляє навіть розчинна кава з ятки. І голуби їдять хліб з рук. А кухня буде десь на кулічках - маленька і руда, з кленовим листям, гарбузами, кетягами калини і пучками трав. Там хазяйнуватиме чорна кішка - і домовик. Там легко говорити - і ще легше слухати: пісні та оповідки, шепоче листя і потріскує вогнище, дзвенить метал - і струни, шелестять спідниці і скрипить палуба, шкварчать пиріжки і рипить віз. За вікном крізь дрімоту дослухається ліс - і якщо придивитись десь в гущавині блиснуло, срібна кора і золоте листя. У нас є гітара, баночка білил і паличка сурми - змінювати світ. А ще вранішня кава й оладки з родзинками, вони рішуче змінюють світ на краще...
А ще...
...чай, гарячий чорний чай й теплий плед. Дахом дріботить дощ. Цікаво, чи холодно мокрим кам"яним левам чи, може, вони непомітно ховаються. Цікаво, як виглядає праліс третього дня творіння, хащі під пульсуючим світлом - до зміни дня і ночі. Цікаво... чи розмовляють чорнильні небесні риби зі своїми родичами, нашвидкуруч накиданими на іншій кухні - попри кордони і роумінг...
Вранішнє сонце стрибає за нами до вокзалу й ніжно голубить щоку теплими пальцями. Так багато про що ще не встигли поговорити і помовчати. А вже гуде потяг. Знаєш, чай, плед, сонце на повіках і листи - мистецтво тисячі дрібниць, любові, що не вимагає жертовності...
Павутинням доріг і залізничних колій розбігаються навсибіч золоті іскорки...
А може...
...коли ти приїдеш, ми приготуємо каву з лимонною цедрою та емпанадас - за рецептом твого професора-чилійця. І будемо пити на даху, підглядаючи, як на м"яких лапах в місто входить ранок, прудко пробігає дахами й застрибує в вікна - згорнутися на ліжку, вимогливо муркотіти в обличчя... - набиваю я на клавіатурі. І тягнеться золота струна в далекий Ессен.
... тільки тихо - щоб не потурбувати сонних янголів, - дотягується до мене золота струна.

Не знаю, що там кажуть фізики та астрономи, тим паче політологи та економісти, але оце золоте мереживо безперечно тримає цю чудернацьку кульку вкупі.

Крізь низки моїх бурштинових намист пролітають потяги і електрички, ночі кави, пісень і розмов, усміхнених обличь. Тягнеться золота струна. Й на м"яких лапах на кухню входить ранок.

Особисте: я й досі не знаю, як люди складають разом слова. Точніше - як вибирають слова серед тисячі, як в кілька слів вкладають сотні чудових і неповторних ранків - з тими, з ким можна не спати всю ніч.
Як в кілька слів вкласти чудову ніч в Андерграунді, виступ Spiritual Seasons і танці в колі? Хіба що, "ящик водки и всех обратно" (с)
Як пояснити, що "Москва" відгукується в свідомості щонайменше десятками вогників, хоч насправді я майже не знаю цих чудових людей особисто, тим паче близько? Щонайменше достатньо знати, що вони є. Крізь час і простір розливають світло. Й вся наша чудернацька кулька сяє вогниками - мов зоряне небо. Роззирнутися навкруги - всі ми в одному колі, чи б пак на одному небі.=)

@музыка: Сердце Дурака - "Московская": ведь с ними можно не спать по ночам и наплевать, коньяк или чай, когда на мягких лапах-лучах на кухню пробирается утро (с)

@настроение: sunshine through the ribs

@темы: музыка странного сна, щоденники, The Cookbook of Good Mornings, Дай мне напиться железнодорожной воды, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Simple Warmth Toolkit, архив

---

Coffee-Stained Stories - І

Проти світла ліхтарів повільно кружляє зоряний пил...
Кілька хвилин стою на порозі каварні, зачарована видовищем. Поночі тиха вулиця. Бурштинове світло ліхтарів. І зоряний пил. Саме час набирати в баночки та карафки - і побільше. Навіть по дрібці, на кінчику ножа, він завершується швидко. Зранку це буде просто сніг. Хоч зрештою, хіба сніг буває - просто?
Нарешті зачиняю головні двері. Півтемний зал тихий і затишний. Від єдиного бра над баром і кількох свічок темна деревина промениться відтінками коньяку. Гітарні перебори, здається, проходять крізь хребет. Струмом від дотику. Залишаю мідну турочку міцної кави достигати на маленькому вогні. Кілька кубиків коричневого цукру та бутонів гвоздики, паличку кориці і стрічку лимонної шкірки - в металеву каструльку на маленький вогонь. Жадібно вбираю гострий аромат. Заливаю ромом, помішую, доки розчиниться цукор. Проціджую в горнятко, підпалюю і заливаю кавою. Запаморочливий аромат - немов пестливий доторк до шиї чи зап'ястків, там, де тріпоче жилка.
Марево обриває впевнений стук в задні двері, з боку саду. І пустища.
Незнайомців четверо. Троє на сходах, ледь виразні в темряві силуети в чорних пальто і низько насунутих капелюхах. Один - під дверима, в світлі ліхтаря. Розглядаємо один одного крізь скло. Рука в чорній шкіряній рукавичці. Тренчкот в краплях дощу. Криси федори затіняють очі. Звісно, класично вольове підборіддя.
Сцена змушує посміхнутись самими кутиками вуст.
Незнайомець ледь посовує капелюха - так що видно очі. Сірі. Холодні і сталеві. Еге ж.
У відповідь на люб'язність відчиняю двері. Й чекаю, спираючись обома руками на залізну тростину.
Дощить. Рвучкий вітер хитає чорні крони.
- Доброго вечора, пані, - припіднімає капелюха. - Прошу притулку для себе і трьох чоловіків зі мною.
Чітко і зосереджено.
Ледь стримую подив.
Click. My goodness! Of all the words... He must have known...*
- Хоч ми б не відмовилися від кави і чогось міцного, будь ласка, - додає з легким усміхом.
- Welcome. As long as you obey the rules.**
Мить напруження в його очах - як і я, він стримує подив.
- You have my word, m'am. We're much obliged to you.***
Обмінюємося ледь помітними усмішками. І я запрошую гостей до каварні.

замовити каву?

Музика в темному залі пахне дощем, мокрим серпантином автостради, плямами неонового світла на асфальті. Сирою землею.
В світлі бра мелю каву. Заправляю кавоварку та машину.
Тонкі пелюстки диму. Три майже ідеально круглі чорні дірки - в піні еспресо. Спалахують кубики льоду.
З темного кутка уважно стежать за кожним рухом.
-Your order, sir. Daniel's on the rocks. Three shots in the dark. And espresso romano. The rest of the bottle is free, on the house.****
Хтось з трійці задоволено крякнув.
Замовник повертає мені стриману посмішку, задоволено вбираючи аромат кави з лимонною цедрою.
За стійкою я готую собі ще одну каву. Щільніше загортаюся в хустку і вмощююся на стільці, склавши руки на набалдашнику тростини. Милуюся - вигадливим танцем пари...
...from a steaming cup. Held by a young dark-haired woman, pale with fatigue and anxiety. She's in the kitchen, talking to another woman.
I've volunteered at the orphanage, she says.
...In a playroom she is approached by a sullen pre-teen boy.
'Hi! I'm Jane, she smiles. And you?' - 'Danny'...
...They're playing. Reading books. Talking in the parks. At last, he's smiling. Sitting under a tree he's showing his drawings. Mostly, a fair-haired girl.
'She's beautiful.' 'That's my sister'...
...'You know. These children desperately dream of real family and friends. All too often they invent one', a business-like grey-haired woman says soothingly...
...in the dark empty street she's suddenly pressed face to the wall - at a knifepoint.
'Back off, chick', someone hisses in her ear.
'What the hell's going on?' she yells struggling.
'Stay away from the boy. Or next time it will your throat', the stranger adds menacingly cutting her blouse and hits her violently against the wall...
...'Do you have any idea who that might 've been?' the friend asks - back at the kitchen.
'Not a slightest.'
'Maybe you should, well, leave. After all, he's not your responsibility.'
'You must be kidding. I won't leave a child in danger. Not Danny. He trusts me. And if can't help one child who trusts me, I'm not worth a shit.'
'Jesus, Jane! Aren't you afraid?'
'I am. Yet, I'm furious even more.'
'...we are much obliged to you for your kind assistance. I am sorry to tell you the volunteer program has been cancelled,' - the grey-haired woman again.
'What do you mean? Geez, can I... can I see Danny for a second, please?'
'Out of the question. I shall ask you to leave - now.' And with a sigh, 'Oh, Jane. Who are you working for? Why him? Why did you choose him?'
'But I didn't. He chose me. Then, who told you to cut me out?'
...'Police! Open the door!'
The moment she opens, armed policemen rush to the apartment.
'What's going on?'
'Open you bag! Now!'
Numb, she watched her bag being rummaged...
...The sun is gleaming through the foliage. She leans closer. 'Where's your sister, Danny?'
...Whispers in the dark. Bluish glow. A heap in the corner - with rats on top, tiny eyes gleaming in the dark...
She wakes up with a shriek, soaked with sweat...
...'I can't sleep a damn wink. I have nightmares. Geez! I hear voices, and...'
'No surprise, Jane. I mean, all that stress, and meth-charges...' her friend says.
'Hey, wait! I didn't tell you the cops were looking for meth…’
‘Shit!’ through the window she notices a police cruiser and an ambulance and rushes to the door...
… the headlights lit her terrified face…
…she wades through the tiled lobby dimly lit with flickering fluorescent light to the sliding door and keeps calling out, ‘Danny!’
…sudden clatter of…
...горнята - задзеленчали. Скрипнув і впав стілець. Різко піднімаю голову від свого горня - від марева пари, в якому тьмяно блимають лампи в довгому коридорі, - й фокусуюся на каварні.
Один трійці в запалі суперечки підхопився на ноги, готовий скоїти дурницю.
- Mind your manners, will you?*****
Намагаюся, щоб голос звучав спокійно і впевнено.
Наші погляди схрещуються. Високий темний силует - і двча, що важко спирається на костур.
Але пальці мої ще й досі пахнуть кавою, що я молола для них. Пальці, холодні від кубиків льоду в їх келихах.
Блимає бра над баром. Й темна кава в їх горнятах масно виблискує, мов розпечена смола.
Незнайомець ледь помітно відхиляється назад - й повертається до тренчкота. Я не слухаю, про що вони говорять. Але, перш ніж повернутися до справ, він ставить на місце стілець і шипить в мій бік:
- I'm sorry.
Десь за годину все вирішено. Трійця прямує до задніх дверей і зникає за завісою дощу. Тренчкот розраховується - й виходить на засніжену тиху вулицю.
- Thank you, m'am. Good night.
Витряхнувши зі свого горнятка краплю обсидіану на долоню, я мружуся від задоволення. Цікаво, хто підказав йому, що краще за гроші тут в обігу історії. І що можна сплести з обсидіаном.

*Клац. Дідько! З усіх можливих слів... Він, певно, знав...
**Ласкаво просимо. Доки Ви визнаєте правила.
***Даю Вам слово, пані. Ми Вам дуже вдячні.
****Ваше замовлення, пане. Джек Деніелс з льодом. Три пострілт в темряві (міцна кава: суміш еспресо та кави з кавоварки). Еспресо романо (еспресо з цедрою лимона). Решта пляшки - за рахунок закладу.
***** Поводьтеся пристойно!

 NIKKY, welcome!

@темы: музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Coffee-Stained Stories, архив, кав'ярня, галерея

---

Amidst the White Silence - The Heartdrum Is Beating

послухати барабан-серце?

Раз у раз глибоко провалююся в сніг. Щораз важче вчасно ухилитися від гілляччя. Обличчя задубіло й подряпини майже не печуть.
Рука вже стомилася тримати ліхтар. Зупиняюся перепочити.
Його мусить вистачити на кілька годин - доки не згорить свічка.
Тихо. Здається, весь світ поринув в глибокий сон під товстою сніговою ковдрою. Непорушний сон.
В місті було б не помітно. В місті - неон, машини та мурашник людей.
Ба навіть місто завмре - під білосніжною ковдрою на ранок після заметілі.
Особливо, якщо пошкодить лінії електропередач.
Спираюсь на старе розлоге дерево.
Кажуть, його теж оповив глибокий сон. І могутнє серце б"ється повільно, ледь чутно. До весни - коли набубнявіють бруньки, репнуть пагонами, потягнуться до сонця...
Кажуть. Та ба, щораз звично притлумлено страшно - сон чорного павутиння гілля такий схожий на смерть...
Весною, кажуть, відроджується життя.
Але зрештою, воно відроджується вже зараз. В маленьких темних бруньках, які раптом впали мені в око
І під шершавою корою потужно б"ється серце.
...горить вогонь.
Гашу свічку й рушаю далі. Скоро світатиме.
Й дерева спалахнуть рудим золотом - коли крізь гілля світитиме сонце. Якщо буде ясна погода, звісно.
Тихо. Тільки ледь чутно вібрує звук. Стук барабана.
Завмираю і дослухаюся. Стук роздвоюється. Й притиснувши пальці до скронь, я слухаю, як б"ється жилка. Як б"ється серце.
Холодно. Й дубіють пальці.
Але б"ється серце. Й пальці слухняно тримають ліхтар, готуть, пишуть, в"яжуть намисто...
Йду на звук. До світанку я встигну додому. Де серед засніженого саду позаду каварні Лінте б'є в барабан.
В грудях б"ється серце. В серці - вогонь.

@темы: музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Letters to the OtherSide, Amidst the White Silence, архив, галерея

---

Letters to the OtherSide - Amidst the White Silence

послухати шепіт снігу темної ночі насподі зими?

Від морозу тріскаються губи. Злизую кров. Роззираюся.
В темряві хащі поглинають сад. Підступають ближче - під поріг каварні. Чорне гілля стукає у вікна, дряпає двері, шарудить дахом. Прислухається. Є хто? Здається ще мить - і вони заплетуть її, сховають від ока - років так на сто, мов замок сплячої красуні. Темні вікна каварні мовчать.
І я мовчу. Ключ слухняно обертається в руках - зачиняючи двері, стуляючи віконниці.
Сніжить.
"Ой ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота.
Питається сон в дрімоти - "Де ми будем ночувати?"
Ходи до нас ночувати і дитину колисати..."
Я тихенько наспівую колискову в щілини віконниць.
Сніжить. Росте-виростає снігова ковдра на даху.
Тихо-тихо, дрібним кроком - відступаю, наспівуючи.
Сніжить. До ранку не залишиться моїх слідів. І снігові замети сягатимуть вікон.
Рипить.
- Кажуть, в місті почали закликати весну, - стиха каже L.
- На добро. Зарано кликати її сюди.
- Колись ми запалювали свічки і танцювали в колі.
- Один кола не творить, L. Ти бачиш ще когось?
- Може ми недостатньо кликали?
Хочеться кинути їй якусь шпильку. Та що з того? Може, ми недостатньо кликали. Може, їм більше тут не смакує.
- Каварня не існує без відвідувачів, L. Пригадай, хто бував тут за останній місяць. І як не віриш собі - заглянь в облікові книги. Може, зараз не сезон, га? - криво посміхаюся. - Почекаємо до літа? Не забути б дізнатися наймодніші коктейлі і треки сезону.
- Не блазнюй, - обриває вона.
- Може, ми не вшанували зиму - належно? Тоді ще маємо шанс, - я дивлюся на сніг, лапатий білий сніг стіною.
- Тримай, - кидаю їй в'язку ключів. - Може, хтось прийде сюди - зігрітись з дороги. Може, докликаєшся гостей. Весни. Диви тільки горло не зірви.
- А ти?
- Піду просувати рекламу в містах і селах, еге ж, - чергова крива посмішка. Остання.
Не озиратися. Не озиратися. Не озиратися.
Dear L.,
я написала тобі листа - закоцюблими пальцями на вікні.
Я перепалила всі сірники - але так і не засвітила жодної свічки. Вони миттєво гаснуть в тремтячих пальцях.
Чому випала така зима? Для чого випала така зима?
Піду шукати віповідей. Піду шукати вогонь.

Особисте:
Коли ми з вами в останній раз танцювали разом? В одному колі? Коли ми з вами в останній раз співали - разом? Розповідали казки? Пекли тістечка і варили каву? Розмовляли - чи мовчали, разом? Коли ми в останній раз чули серцебиття один одного? Чи бодай намагалися слухати?
Ми просто більше не танцюємо в одному колі.
Це не робить нікого поганим. Це не робить нікого ні на Джоуль менш чудесним.
Я рада - чути про ваші успіхи. Я рада чути відгомін вашого танцю. Я рада, що ви є. Я рада, що ви були. І наші долоні пам'ятають тепло.
Ми просто більше не маємо потреби танцювати в одному колі.
Можливо, це зміниться з часом - як вже змінювалося не раз. Можливо - ні.
Гарної дороги всім.

@настроение: white silence

@темы: музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Letters to the OtherSide, Amidst the White Silence, архив, галерея

---

Letters to the OtherSide: Acknowledgements (Intimate)

Rule #: Happiness is not just getting what you want, but knowing what you love.

Dear L.
часом, коли я падаю в прірву й в розпачі чіпляюся за повітря - в пошуках рятівної соломинки, коли розповзаюся кавалочком мокрої глини - невзмозі взяти себе в руки, часом - на щастя - я чую твій голос.
"Ніхто не знає, що робить тебе щасливою. Ніхто, окрім власне тебе", шепочеш ти зі сторінок мого щоденника.
"Щастя не лише в тому, щоб отримувати те, що хочеш. А в тому, щоб знати, що ти любиш", - відповідаю я тобі сьогодні. Словами, які я шукала минулого року, серед бурштинових намистинок і рецептів доброго ранку.

В півтемряві зачиненої каварні...
...на темному мулкому дні....
... я вмикаю музику. І дозволяю тілу - говорити, жалітися, кричати. Викручуватися - і долати вимушену нерухомість загіпсованої ноги. Безсилля і страх...
...рватися нагору... де мінливе світло обіцяє ковток повітря...
...тремтить тонке світло запалених свічок...
...в чаші між ребер...

To be continued...
(Візерунки та гілочки на руках, просто зеленою гелевою ручкою, роблять мене несподівано щасливою. Щоб бути ще й задоволеною треба знайти слова і дописати лист)

Playlist: Adele - Rolling in the Deep
The Postal Service - This Place is a Prison
Oliver Shanti - Onon Mweng

@темы: rough-drafts

---

Letters to the OtherSide

Dear L.
Давно хотіла тобі подякувати, що залишила мене піклуватися про цю чарівну місцину - нашу каварню на розі.
Нарешті зрозуміла, що я в жодному випадку не володію нею.
Вона просто існує - сама собою, поза моєю волею. Як трава, дерева чи небо.
Часом, правда, нестерпно хочеться спитати - як тобі вдавалося з цим впоратися?
Кожного ранку я не знаю, чи відкрию вікна на людне перехрестя в центрі мегаполіса, чи на вузенькі бруківчаті вулички - понад горщиками з геранню та смугастими маркізами крамничок. Чи ген на обрії будуть синіти гори. Чи може я чутиму далекий гуркіт моря.
Часом зранку я сервірую маленькі дерев"яні столики і поправляю акварелі на стінах. А буває в залі повсюди лежать книжки - в стареньких сервантах, просто стосиками - на підвіконні, на різномасних столиках, стільцях і кріслах, вичеплених з барахолки.
Я готую латте і гарячий шоколад для мам з дітьми - й звісно, смаколики на десерт. Обережно ставлю еспресо і амерікано поруч з ноутбуками. Приношу каву з прянощами і склянку чистої води для дівчат з планшетами - і будь ласка, тепле молоко для пацючка. В півтемряві розливаю по колу глінтвейн - промочити горло після запального аркана в засніженому саду. Й приймаю купюри і монетки з невідомими профілями, мішечки з запоморочливими прянощами з незнайомими назвами. Напівдорогоцінні камінчики та історії.
Хоч, думаю, я знаю, як впоратися. Захмарене, сутінкове, зоряне - небо завжди буде небом. Тож я кожного ранку безперечно відкриваю вікна каварні на розі. Все інше - чудові деталі.

To be continued...

 ithuriell, welcome!

@настроение: sun in the teacup

@темы: Letters to the OtherSide

---

The Cookbook of Good Mornings: Strong Coffee

to cut a long experience story short

Завчасно телефоную їй з таксі.
- Сонце, мені на ногу наклали гіпс. Зараз їду в таксі. Так, мені допомогла Аелле. Зустрінь мене, будь ласка.
Вона зустрічає мене на порозі каварні й, спираючись на її плече, я застрибую всереду. Вмощуюся у фотелі й обережно кладу травмовану ногу на стільчик. Посміхаюся й махаю кільком знайомим відвідувачам - мовляв, все гаразд.
- Як ти? - питає вона.
- Гаразд, - посміхаюся.
- Каву будеш?
- Дякую. Залюбки.
- Принести тобі...
- Можеш принести...
... лід, - кажемо ми одночасно.
Й обмінюємось посмішками.
Вона повертається - з горнятком кави, шматочком пирога і мішечком льоду. Примощую лід на нозі й ласую кавою.
Пересвідчившись, що вона не потрібна відвідувачам, сідає поруч.
- Можеш привітати мене з бойовим хрещенням. Я вперше танцювала перед глядачами. Аелле запросила виступити у них на святкуванні Нового року. Правда, на оберті я наступила на спідницю. Але знаєш, дотанцювала. Дивилися ледь не з роззявленим ротом, навіть про святковий стіл забули, - хвалюся я. - Разом ми впоралися, з Аелле та ще кількома глядачами. Таксі. Травмпункт. Все гаразд.
- Ви молодці. - Вона дивиться в моє усміхнене обличчя і додає: І ти, й Алле. Добре, що вона була поруч і змогла допомогти.
- Добре, - киваю. - Добре знати, що я можу дати собі раду. Добре мати підтримку. Вона часом робить нас навпаки - сильнішими.
Хтось з відвідувачів просить рахунок. Вона підводиться й запитально дивиться на мене.
- Я впораюся, - посміхаюся.
Я можу. Ходити, спираючись на милиці чи ходунки - до речі, досить зручно з табуретом, на нього можна класти потрібні речі, ба навіть горнятко гарчої кави. Я можу - дати собі раду й просити по допомогу тоді, коли це дійсно необхідно. Коли мені можуть її дати. І я готова її прийняти.
...позираючи на щойно отриману з іншого кінця світу листівку, на чарівні зелені пагорби, випробовую ескізи в скетч-буці - піймати дракона за кінчик хвоста, драконенятко, якому чухає животика худорлявий підліток...
...обережно примощую налагоджену Котом гітару. Тамуючи подих від кожного відгуку струн...
...закриваю очі й за пульсом музики плавні хвилі руками чергуються з ритмічними ударами плечима чи груддю. Як ми вже десятки разів робили в колі на трайблі...
Тому що... Й вхопивши таки золотого дракончика за хвіст, я пишу на дошці поруч з меню.

We dance with our whole body. Not just legs or arms. We dance with our breast, and shoulders, and every single finger. We dance with brushstrokes and stitches, strings and spices. With our feelings. And our beautiful minds. As long as we're alive, we can dance. And, who knows, may be even when we're not, we still can.
We're strong coffee.
And as matter of fact, we're yet stronger together.

@настроение: strong coffee

@темы: музыка странного сна, щоденники, Simple Warmth Toolkit, кав'ярня, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

Кухня гарного настрою: Cupful of Joy

"Если не знаешь, куда идёшь, любая дорога тебя туда доставит."
"Ни одно желание не дается тебе отдельно от силы, позволяющей его осуществить".
"Мы не способны изменить длительность своей жизни, но мы можем сделать что-то в отношении ее широты и глубины."
via  Голландская рулетка

Радісно.
Слухати дріботиння дощу. Розглядати тіні дерев, смужки світлофорів та ліхтарів на мокрому асфальті. Всотувати й нанизувати рядочки образів.
Радісно.
Відчувати пучки пальців - вже трохи загрубілі, але й досі не звиклі до струн. Імпульс, що проходить крізь руки під час стрільби. Що пронизує тіло в танці. Відгукуючись на кожен порух музики. Дощ на обличчі. Акварель на пальцях і шершавий папір. Хрусткі горіхи. Свіжу випічку. Гарячу каву. М'якість картатої сорочки. Тепло обіймів та поцілунків.
Радісно.
Танцювати в колі. Передавати гітару й співати - навколо вогнища. Тулитися на кухні - з кавою та печивком, з олівцями і намистинками - й штурмувати мозок щодо спільної каварні-майстерні. Гнати разом біса й вар"ятити.
Радісно - вкотре запалювати свічку й повне горнятко світла передавати по колу.
Коли в тисячу голосів славимо світ, "який мереживо казкове".

Радісно - роззиратися навкруги. Щоб побачити сяючі обличчя - тих, хто в колі. Тисячі вузиків та ниточок, що зрештою звели та пов'язали нас разом. Звивисту стежку кроків і крочків - рішень, зустрічей, вмінь, спільних справ - не завжди помітну крізь різнотрав'я. Радісно - кожним подихом наближатися до мети бути.

...хоч мені й досі складно - підбирати слова. Може, у когось є поради та побажання?=)

 zavka,  Рыжий Человек, welcome!

@настроение: sunshine through the ribs - rediscovered

@темы: музыка странного сна, щоденники, Simple Warmth Toolkit, цитатник, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

Simple Warmth Toolkit: To the Sea

Закриваю червоні очі й ледь не розтікаюся в фотелі. "Перезавантаження".
Кінець року. Звісно, аврал. Сірники в очах і ломота в м'язах.
Її прохолодні долоні накривають моє обличчя. Легшає.
-Час зробити перерву, чи не так?
Киваю. Невзмозі видушити бодай слово.
-Ходімо. Тільки не відкривай очей. Поки що.
Прохолодні долоні зникають - й вона бере мене за руку.
Сумирно підводжуся й човгаю за нею.
Кілька кроків. Поріг.
Спершу змінюється звук. Віддалене шумовиння.
Скрип дверей. В обличчя вдаряє шорсткий вітер - вологий і солоний.
Запахи. І рокотання.
Відкриваю очі.
Свинцеві хвилі накочуються на берег, піняться між скелями. Свинцево-сині хвилі - до обрію.
...вона встигає лишень накинути мені на плечі товстий плед...
З кожним глибоким подихом щось помалу розпружується, підноситься понад кручі - й ширяє в потоках вітру. Над могутніми сивими хвилями - неозорими.
...переступивши поріг потемнілої рибальської шопи - назад до каварні - йдемо варити какао...

@темы: музыка странного сна, Simple Warmth Toolkit, галерея

---

November: Cinema Night

До початку сеансу півгодини. Потягую подвійний експресо і розглядаю натовп.
Чудовий вечір. Димний. Чорнильний. Стікають воском ліхтарі. Й тремтить павутиння гілля.
Щоб хоч трохи стримати тремтіння, пошепки наспівую.
Боляче не буде, сонце. Обіцяю.

Дідько! Все так добре починалося. Столиця - багатообіцяючий величезний подарунок в хрусткій обгортці. Хто б міг подумати, що мене вистежать так швидко.
...трохи відірвався. Кілька хвилин. Зникнути. Вдягнути шкіру навиворіт. Розчинитися в натовпі.
А от хоч би й серед кінотеатру.
О! Яка гаряча штучка! Крихітко, я просто втрачаю голову! - голосно видихаю і підморгую їй, пригортаючи до себе й цілуючи - холодні солоні губи.
Обнімає, хапаючи однією рукою за сідниці, - й в очах грають бісики... пройшли... Що може бути простіше, ніж заховатися прямо під носом? Що може бути банальніше, ніж пристрасна закохана парочка? Запускають. Ходімо? - посміхаюся. Вона посміхається у відповідь, бере мене під руку й веде до залу. Чарівна бестія з холодними губами.

приєднатися до глядачів?

Класно! Кінофестиваль. Хрусткий багет. Зернятка кунжута - збираєш губами з моїх долонь. Велетенський стакан лате. Піна на твоїх губах - солодка від кокосового сиропа. Гладиш спинку під короткою курточкою. Кусаєш за шию - ледь стримую стогін.
Чекай. Навколо ж люди. Чхати! ...якщо зігріємо комусь самотній вечір - тим краще. Коли кусаю твоє холодне вушко - на мить забуваєш, як дихати.

Заплющую очі і щільніше загортаюся в твоє довжелезне драпове пальто.
Зараз. Ще трохи. Зачекай. Вимкнеться світло в кінозалі. І якщо не озиратися - відчуватиму, ти поруч. Морозним диханням на шиї.
Певна, тобі буде цікаво. Подивитися - як бореться маленька людина. Але... Для чого - слова? Крик. Метушня. Коли... Холодно. Це нічого, сонце. Я звикла. Головне - ти поруч. 84'00''.

Сонце, будь ласка. Сонце, послухай. Тікай. Зараз. Тікай. Забирайся звідси. Сонце...
Як важко достукатися до тебе - з того боку. Боляче. Я знаю, що боляче, сонце. Крізь товстий шар криги - не докричатися. Будь ласка. Не зараз. Ще рано. Я почекаю. Сонце. Якби можна було помінятися місцями. Якби можна було домовитися - будь-з-ким. Закласти - все. Сонце. Тікай. Тікай. Тікай. Негайно! Сонце...
...оглушливо - нестерпно - б'ється серце...

Послухай, мені часом також хотілося вити від безсилля. Зціпити зуби і набити комусь пику. Але... Послухай, раптом це безглуздо? Для чого слова? Для чого насилля? Коли можна сильніше пригортати тебе до себе - таку теплу і рідну. Цілувати в маківку... Послухай, мусить бути інший спосіб. Ми... ми посадимо дерево. Сонце, весною, ми обов'язково посадимо дерево. Два. Три! Ми можемо - make the difference. Разом - ми можемо все.

Вони кажуть, це юнацький максималізм. Вони кажуть, подорослішаєш - зрозумієш. Що зрозумію? Що нічого не можна змінити? Що залишається задихатися смердючим повітрям міста, жерти американське сміття в обідню перерву - з повним ротом лайна від - всіх! - скніти над паперами, втикати в ящик - і знати, кожної миті - зараз - навіть зараз - падає ще одне дерево... Ти казала, що якщо знайти слова... Але впала, як дерево... Підкошене... Доки... Коли на очах знищують все, що має значення... хочеться винищити, випалити, вбити всіх, кожного, кожного-хто-причетний... хто мовчки жере лайно і кладе! на все! товстий #*!!
...всіх їх... всіх... всіх...
...коли кричиш, кричиш! рвеш горлянку! і - ...ніхто... не чує... що ще робити? що робити? що-мені-робити?

Доки кусаєш мою шию, поверх голови розглядаю зал. Закохані парочки - занадто задоволені собою, щоб цікавитися іграми... Дівчатка - нафарбовані дівчатка на шаровому фестивалі американського кіно. Ненафарбовані дівчатка - з відблиском пожеж у мокрих від сліз очах... З шийками, що однаково пахнуть молоком. Нудно... Дівчатка, що сплять з привидами... Хижаки на полюванні... Хех...
...хлоп'ята... хлоп'ята? Знавіснілі хлоп'ята з побілілими губами... Що ось-ось вибухнуть від болю, гніву і страху... Ну, хоч щось...
Шшш... Гасять світло. Десять. Дев'ять.
Ні. Не спиняй його. Такого ще не було.
Поцілуй мене.
Відчуваєш гарячу хвилю?
Політ на кінці розпеченого нерва.

П"ять. Чотири.
Red Square Production.
...в очах у тебе синьо і широко...
...якби я міг...
...холодно...
Три. Два.

Сонце, весною ми посадимо дерево.

"Нам выпала высокая честь сказать сердечное спасибо товарищу Брежневу за то, что мы живем в стране счастливого детства... УРА!"
...й зовсім поруч розсміялася жінка...


Листопад. Павутиння гілля проти темно-синього неба. Тонкий перший лід. Танцювати в парку. Обговорювати за кавою "Фестиваль американського кіно "НЕЗАЛЕЖНІСТЬ" в кінотеатрі Київ, 17-20 листопада.
...а замість очікуваного "IF A TREE FALLS" дійсно показали "MY PERESTROIKA"=)

 Дамодара,  Катарина Солнечная, welcome!

@темы: ссылки, Афіша, музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, архив, галерея

---

З чернеток: November /all of a sudden/

...холодно. И пахне димом.
Залишаю авто на дорозі. Йду навпростець.
Треба встигнути - перейти поле. Туди, де на темних пагорбах височіє замок.
Доки ще жевріє сонце. І тягнеться-тоньшає-рветься - остання золота струна.
...бодай доки місяць не сховався - дійти.

...вітаю, Листопад...



Photo: (c)  Птица синица

 homka3509,  ~Tassa~, willkommen!

@темы: rough-drafts, щоденники, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Autumn Charms, галерея

---

The Cookbook of Good Morning: CupFull of November

Diversity of the world positively amazes me.
Take November, for example.
What is the meaning of it? The implications?
Dreary rain. Morning gloominess. Cold feet and running nose.
Golden leaves withering away to tatters.
Sweaters. Wool gloves. Timberland boots. Hiking the moors. Exploring the woods.
Or the park.
Wading through hips of fallen leaves.
With your dog. Your child. Spouse. Friends. And a camera =)
Kitchen buzz. The scent of cinnamon. Drawing smiles in the flour all over the place.
Evenings by candlelight. With cider and mulled wine.
Ginger buns, muffins and pumpkin pie. Hot chocolate. Mincemeat. And anticipation of Christmas.
Add the flavour of jazz. Stir gently. Serve warm with the streusel of kisses.
Fine?
Or rather go wandering along the city in the rain. Drop in for a pint to a basement boozer. Coffee and cigarettes. Tango or jazz - on your choice.
Soothing coolness of steel close to your heart. Smoke smell and scent of blood almost gone.
Take the train and run away.
To the woods?
And when a hound dog follows you home. When you find that hound dog snooping round your door in the rain and feed it, and take it home. Be ready to take 9 steps down the hell.
Or were you that hound dog?
Or his master?

Today it's easy living. Darkness outside and a golden glimmer of candlelight over my desk. As I'm enjoying Julie & Julia curled in the quilt. Cup of steaming tea in hand - you know blending simple black with a few leaves of milk oolong adds a ravishing warming flavour of cream. Yummy!
What does November mean to you?
What are you feeling - now?
Yeap, why don't we collect the diverse meanings of "November"?

@темы: ссылки, музыка странного сна, щоденники, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Simple Warmth Toolkit, Autumn Charms, архив, кав'ярня, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

The Cookbook of Good Mornings: Say Something Nice

Доброго ранку! І чудового дня!

via  Голландская рулетка

@темы: Сорочье гнездо, мистецтво тисячі дрібниць

---

Rule #: If you can feel the unforgiving minute, ...

If you can fill the unforgiving minute
With sixty seconds' worth of distance run
(c) Rudyard Kipling

Вдих. Видих. Доки сходить сонце. Зачерпнути золотавого світла, змішати з бузковими сутінками, ароматом свіжомеленої кави, шурхотом барвистої індійської спідниці та теплом вовняного светра. Приправити штройзелем з опалого листя.
Вдих. Видих. Замісити підтримку з теплих доторків, дружніх слів, конкретних дій. Подавати з сонячною усмішкою. За бажанням приправити дрібкою солі, перцю чи ложкою меду.
Вдих-видих. Встигнути - за 60 секунд. Провернути, обладнати, знайти компромісний варіант.
Вдих. Приціл. Видих. Розправити плечі. Відпустити стрілу. Вдих. Видих. Вистріл.
Вдих. Пахне димом. Проти сонця пломеніє осіннє листя. Падає долі - за олівцем. Видих.
Вдих. Гарбузи, гострий перець, вино, суцвіття калини. Всі відтінки осені. Видих. Пастеллю по чорному папері. Ковтком глінтвейну. Вибухом сміху.
Вдих. Жива - гітара в руках. Видих. Дрібний дощик. Дитячий майданчик. Пляшка пива. Е-Аm-C-D. Пачка цигарок. Сиве небо.
Вдих. Видих. Долаючи опір. Жадібно ковтати золотий сонячний дощ. Жива, тремтлива - гітара в руках.
Вдих. Видих. Витинатися у вагоні метро. Крок назад. Захльост. Оберт.
Вдих. Пити гарячий чай зі смаколиками. Слухати, запитувати, міркувати, наводити приклади, розповідати байки і гнати біса - одним словом, ткати гобелен дружньої розмови в обрамленні лекції з економіки. Коли в світлі акцій, облігацій та ціноутворення відкриваєш досі незнані відтінки дивовижного світу. Ультрамаринове небо. Видих.
Вдих. Видих. Вдих. Видих. Вдих.

@настроение: libertango

@темы: музыка странного сна, щоденники, The Cookbook of Good Mornings, Simple Warmth Toolkit, архив, галерея

---

Letters to the OtherSide-2 [Indian Summer... мы прощаемся сегодня с ним...]

We'd sit 'round the fires
Pass around our guitars.
(c) Mark Knopfler

Dear Лінте,
вчора ми влаштували такий собі камерний концерт-сейшн в саду.

Збиратися почали ще на заході сонця. Жінки в довгих візерунчатих спідницях, з барвистими шалями на стегнах чи на голові, в вилинялих сорочках та потертих джинсах. Ножем з-за пояса нарізають яблука та змазують пухкі коржі масним золотим світлом. Готують пиріжки та овочеве рагу, перекидаються оповідками та чутками, жартами з присмаком перця чилі. Наспівують й мелодійно дзвенять численними браслетами, намистами та довгими сережками - срібло і мідь, пір'я та листочки, бірюза й сердоліки, глина та дерево. Їх брунатні пальці пахнуть корицею, мускатним горіхом та перцем, скручують карки курям, розминають стомлені чоловічі плечі та голублять дітей.
Чоловіки з'являються щойно в сутінках. З темним червоним вином, гітарами та м'ясом. Розпалити вогнище перед верандою. Натягти кубло з ліжників та матраців. Спекти гусей, фаршированих гречкою. Зварити пряний глінтвейн - з яблуками, гвоздикою, бадьяном і перцем. Й заправити все щедрою жменею перчених жартів.

посидіти біля вогнища

Нарешті влаштовуємось навколо вогнища. Й передаються з рук в руки тарілки та полумиски, кухоль глінтвейна та гітари. Хтось дістає дримбу, інший - гармоніку чи флейту. Підспівує та пританцьовує, а найзапальніше - діти. Хтось готує ще глінтвейн - в казанку на вогнищі. Годує дитину. Пригадує чергову байку. Нагоцавшись всмак, діти вмощуються на ліжниках послухати - про перехрестя, старого блюзмена і чорного пса, кашу з сокири і бензин з чарівного слова...

Пахне димом і прохолодою. Простягаємо руки до вогню, гріємо пальці в довгих рукавах светрів, горнемося в ліжники й щільніше тулимось один до одного.
Вона бере гітару й наспівує "ми прощаємось сьогодні з ним". Часом здається, що ще є час - в запасі. Вічність - в медвяності бурштину. Але вечір пахне димом. І разок намиста рветься в руках - розсипаються намистинки подолом...

***
...сонце, ну не можна ж так? підморгувати, вальяжно всідатись на робочий стіл - прям на папери... цілувати повіки... гаразд, але тільки на хвилинку, провітрити кімнату. А він вже тут - вітер, пахне квітами й скошеною травою. Здалося, чи прошепотів на вушко - ходімо? Зачекай! Зібрала наплічник й прочинила двері в неозору синь...

***
...ходімо...
...підморгує сонце крізь зелені коси...
...зачекай!
...ховається сонце за тонкий стан, цілує губи-черешні... а вони сміються - й дзвенить медове повітря...
...сплітається купол зелених крон... щовкова трава лоскоче босі ноги...
...стрибає сонце з кручі в річку... губиться в високих травах...
...десь там - на пагорбі - палає вогнище, лунає сміх і спів...

...буває, заплющу очі - й досі бачу її постать в полі, освітлену зірницями...
Кажуть, ніхто такої на святі в очі не бачив. Але ж долоні мої пам"ятають - шовкові коси трави, гарячу плоть землі, спраглу зливи... На ранок руки пахли лепехою - як її шкіра...
На ранок, як виліз з шатра, палахкотіло вогнище - попри мряку - й запаморочливо пахла свіжа, щойно зварена, кава в казанку... та шкварчала яєшня... Примари не готують каву та яєшню... чи не так?

вихором іскр котиться схилом вогняне колесо...

***
...потяг рушає, набирає швидкість, потяг летить - на південь.
Вітер мимохідь обнімає й куйовдить волосся. Сонце цілує в ніс й біжить по вагону.
П"ємо вино з залізничною водою, ламаємо хліб, танцюємо в тамбурі... оповідаємо байки й ночуємо на вокзалі - до першого автобуса...

***
...ходімо...
...кожного ранку дертись на гору, що її ласкаво кличуть Пік Інфаркта, - повз вцілілий вівтар на теменосі - "Хайре" - назустріч сонцю, що виринає з лиману, купам вибілених кісток, черепків, намистинок, уламків черепиці, каміння та скла. Щедро замісивши з потом, вином та жартами - збираємо докупи, цементуємо наєдно - уламки минулого, себе, міф?..
...повітря дрижить і плавитися на сонці... варто моргнути зайвий раз - і що ти побачиш, як відкриєш очі? Гамірну невимушено нахабну банду волонтерів-археологів? - чи шумовиння базару на агорі? Та чи є хоч яка ...

***
... різниця? де митися - в душі, під шлангом чи з пляшки? що їсти? а гей би і плов з равликами, якщо вже їх так густо понавилазило після зливи... спільними зусиллями зрештою можна навар"ятити на справжнє застілля... хто й як довго носив светра, який тобі по-братськи дали, коли намета роз#**** під час зливи й всі речі вимокли вщент?.. скільки людей після зливи напхається спати в один сухий намет? що додають для міцності в місцевий шмурдяк і яке пійло тобі дали посьорбати, щоб зігрітись? за скільки кілометрів - в якій країні - живуть підлітки, які зараз лабають концерт - гітара, вокал, барабанна установка з каструль, бідонів та підручного хламу? що на нас чекає в іншому житті - в іншому світі - за шлагбаумом? скільки кому лишилось? бо ж тут у вічному місті просякнуті соняним медом, вином і полином ми вічно...

***
...вічно молоді...
...трохи впорядкувавши підмочений зливою табір, збираємося на березі під Вербою. Горнемося у вцлілі сухі спальники навколо вогнища... Потягуємо вино. Підспівуємо гітаристу. Обмінюємось палкими клятвами та феньками - на вічність тривалістю в літо. В духмяній темряві на денці скіфоса зелених пагорбів так легко загубитись... помилитись на кілька десятиліть, ба навіть тисячоліть... Бо чи ж не тут був андрон? Й може шанованого заможного власника та його гостей розважали гетери - танцюючи, як я для тебе...
...загрузнути в солодкій знемозі - мов у бурштині - вічно молоді... вічно...

***
... п"яні...
...від золотого вина, розлитого в повітрі...
... від шалу простого ритму, що виривається зі старенького застудженого радіо... ритму, одного на всіх...
... від простеньких літніх чар...
...спалахує вогнище... свічки на піску... імпровізовані віяла з туалетного паперу... іскри в очах... спалахують зорі... так близько...

***
...ще 850 сходинок. Врізаних в руді скелі Тигрячого мису. Залитих полуденним сонцем. Оповитих плющем.
...вузенькими кам"яними сходами тягнеться вервечка юнок. Лишивши баули та розмови, йдуть туди, де понад скелями сяє біле каміння Храму...
...шалено стукотять барабани...
...крок, ще крок...
...в повітрі розлитий п"янкий аромат степових трав і соснової глиці...
...з брили на брилу...
...між гіллям промениться на сонці лазур...
...випростатися на краєчку скелі - тонкою струною проти вітру...
...й злетіти в безмежність золота і синяви...
...до моря - 850 сходинок. 850 сходинок в легкість. В небо...

***
...привіт, сонце, вітаюся, видершись на краєчок скелі, - й стрибаю в шумовиння хвиль...
...в твоїх усміхнених очах - золоте сонце.
...сонце в волоссі. Сонце і вітер. Крізь ребра...
...сидимо на краєчку мису світу з гітарою, вином і сиром...
...й зорі, мов вишні, зриваємо губами...

***

...руді іскри линуть в небо, але зорі вже високо, все вище і вище - не дотягнутись.
Ми посміхаємось один одному крізь полум'я. Горнемося щільніше і сплітаємо пальці. Перебираємо бурштинові намистинки - мусить вистачити до наступного літа.

Зранку прохолодно і пахне димом. Я знаю, в прозорому блакитному небі порвалася перша золота струна.

Бережи себе.
З любов'ю і теплою шаллю.

P.S. Листа я випадково спалила. Але, певна, тобі це не завадить.

послухати Cherokee Girl

Playlist - Summer 2011

@музыка: round the fire

@темы: музыка странного сна, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Letters to the OtherSide, Gold in the Air of Summer, архив, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

Letters to the OtherSide-1 [Gold in the Air of Summer]

Dear Лінте
кожного дня я подумки пишу тобі листи, листівки та записки на холодильнику.
Хочеться так багато тобі сказати - а я не можу добрати слів. Напружено шукаю єдино вірне поєднання доступних нам відтінків штампованого бісеру та бурштинових намистинок.
Має рацію моя знайома: серед штампів ми так болісно шукаємо слова - написати - про осінь. Про море. Про небо. Про...
Але знаєш, за неоковирними розмальованими фігурками в сільській церкві бачать сяючі лики святих, а за ними - світло. Ті, хто мають чарівний золотий ключик. Хто дивиться крізь штамповані намистинки напросвіт. Інакше задихаємось розрідженим повітрям стратосфери.

Ось і зараз на сонячному світлі я плавлю ще одну скляну намистинку.
І коли вона охолоне - як ти мене вчила - "до дзвінкої прозорості", крізь скляну шкаралупу - "подивися напросвіт" - сонячний вересневий ранок. Фотель на веранді в сад. Теплий плед з брунатним листям. Жовтий кухоль гіркого гарячого шоколаду з перцем чілі - диви, парує. Іржаве листя вона змітає докупи з доріжок, і тонке павутиння сонячних променів заплуталося в її волоссі...

... з-посеред намистинок у скринці маю одну - відтінку липового меду - для тебе. Нагріваючись в долонях, вона ледь вловно пахне морем, духмяною сосновою глицею, травами на сонці і медом...
...коли розлите в повітрі серпневе сонце медвяними цівками стікає з гілля...
...визріває крутобокими яблуками - прохолодними, ледь зеленкаво-жовтими зранку, золотими опівдні, червоногарячими пополудні і винними надвечір.
... застигає в долонях - краплями бурштину...

потерти бурштинову намистинку

Яблук вродило рясно-рясно. Здається, я йшла в сад - з плетеним кошиком для яблук, ринкою та ножиком - нарізати золотавих скибочок густого солодкого повітря, до чаю замість меду. Вона ж розтягнулася на дерев'яних сходах. Засмагла. Жилава. Повернулася до мене, ховаючи губну гармоніку в нагрудну кишеню вилинялої картатої сорочки, - і крізь пучок вигорілого лляного волосся навскіс бризнуло сонце...
Я не знаю, як і коли вона приїхала... Певно, вона була тут завжди.
- Каву будеш? - питаю.
- Звісно, - вона посміхнулася, підвелася і підхопила чохол гітари й рюкзак - потертий, напівпорожній. - Але чур варю я.
Киваю, відчуваючи як мимохіть розповзаються губи в посмішці. Нарешті не витримую і висну у неї на шиї. Добре, що вона повернулася. Що вона завжди повертається.

Вона лускає в турку коробочки кардамону і прогріває з тростинним цукром - перш ніж насипати кави і долити води, високо піднімаючи чайник, так що вода піниться бульбашками повітря. Сухо клацають дерев'яні браслети на тонких засмаглих зап'ястках. Певно, раніше їх було більше - браслетів та фенєк, - ледь не по лікті руки засмагли смужками, мов тільник. Але розбіглися, розлетілися дорогами, залізничними вагонами та придорожніми каварнями. Ловлю себе на тому, що шукаю в її волоссі тонкі мереживні листочки - але, ні, простий вигорілий вузол, закріплений олівцями, й тоненька кіска з пір'їною на кінці.
Влаштовуємось на веранді, мружимось на сонці. Вона кидає погляд на яблука, на грона винограду, на заготовлені на варення баночки.
- Знаєш, цього року я не привезла нічого. Тільки камінці, - з кривою посмішкою вона дістає полотняний мішечок і витряхує на веранду - морську гальку, кілька мушельок, соломинки та порохняву.
Вилискує сонце на камінцях - й тягнеться золота струна в небо. Вона додає трохи меду до кави - й тягнеться золота струна. Вона перебирає їх і наспівує. Останній день літа.

Доки тягнеться золота струна. Зранку вона готує каву. Я знаю, що якщо поцілувати її в шию, можна відчути ледь вловний аромат повільних сонячних ранків, коли двоє разом готують сніданок. Але я поважаю її таємниці і не спускаюся на кухню, доки вона не покличе. Вдень ми збираємо яблука. Готуємо варення та джем, оладки та шарлотку - з медом та карамеллю сонячного світла. Сідаємо на велосипеди й їдемо за місто. Ласуємо пізньою малиною та стиглим золотим виноградом на маленьких сонливих полустанках в плямах рудого світла. Гуляємо містом - вишукуючи закапелки і закамарки, горища янголів і сходи в небо. І ще можна танцювати босоніж на траві чи на піску. Ще можна гойдатися на вербовому гіллі і лежати в високих травах - дивитися на сонце в річковій воді. На золотих хрестах. Насподі хмар. Доки дозрівають яблука і холоне земля. Доки хмар ще можна торкнутися кінчиками пальців. Доки тягнеться золота струна. Остання золота струна...

... крізь бурштинову намистинку, що я вкладаю до конверта разом з листом.
Бережи себе.

З любов'ю і світлом на кінчиках пальців.

P.S. Я прив'яжу листа до гілки яблуні - що стукає у вікно на горищі.

 Аэнур, добро пожаловать!

@настроение: последний день лета

@темы: музыка странного сна, щоденники, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Letters to the OtherSide, Gold in the Air of Summer, архив, кав'ярня, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

Letters to the OtherSide

Dear Лінте,

Вирішила написати тобі. Повідомити, що у нас все гаразд.
Наглядаю за каварнею, як ми й домовлялися.
Замикаю наніч двері, і не зачиняю вікон.
Зранку запарюю каву. Мелю. Прогріваю турку з тростинним цукром та спеціями. Корицею, якщо ранок пахне яблуками. Імбиром та гвоздикою, якщо затягнуло на дощ. Перцем - до світанку з гіркуватим ароматом диму...
...припрошую кавових фей, перш ніж зняти шапку... Часом збиваю молоко в пухнасті білі хмаринки...
Вдень - чай з сонячним колом лимону. Ввечері - з імбиром та гвоздикою.
Хоч буває по-різному... Часом вітер такий пронизливий, що доводиться додавати в чай бальзам чи ром. Готувати какао. Ба навіть глінтвейн та гарячий яблучний сидр з корицею та бадьяном...
Готую запаси. Мед. Сушеницю. Варення. Ходжу на базар.
Рясно вродило яблук. Вдень повітря таке густе і солодке, що його можна нарізати на золотаві скибочки і подавати до чаю замість меду.
Я вже не уявляю, що з ними робити. Сік. Джем. Шарлотки. Оладки... Яблука, здається визрівають прямо з повітря. З сонячного світла - прохолодного, ледь зеленкаво-жовтого зранку, золотого медвяного опівдні, червоногарячого пополудні і винного надвечір.
Закрили помідори й аджику. Кухня вся палахкотіла червоним та жовтогарячим. Аж голова паморочилася від пряних ароматів - що здавалося, варто сказати потаємне слово - й враз опинешся серед гамірливого заморського базару - десь на тому боці Місяця.
Тра ще щось придумати з виноградом, малиною та інжиром...

...сонячно. Поміж зелених дерев вітер вже кружляє жовтим листям, й прозирає червоногаряча горобина. І небо, чисте неозоре небо над головою...
Відвідувачів не багато, але вистачає. Часом сонячними днинами накриваю старим друзям у веранді в сад.

У нас все гаразд. Ти теж бережи себе. Пиши. Пиши, добре?

З любов'ю і світлом на кінчиках пальців.

P.S. Листа залишу в дуплі старого дуба. Певна, тобі передадуть.

 cazarova, welcome!

@настроение: gold in the air

@темы: rough-drafts, музыка странного сна, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Letters to the OtherSide, Autumn Charms, кав'ярня, галерея, мистецтво тисячі дрібниць

---

The Cookbook of Good Mornings: Термос кави з цинамоном на двох

Пішла рано. Спакувала маленький наплічник - термос кави з цедрою і цинамоном, грейпфрути, альбом.
Чекає за порогом. Злегка куйовдить коси. Задивляюся в усміхнені очі - чисте небо, пронизане вранішнім лагідним сонцем. Півкроку - і небо цілує повіки. Півкроку - і небо торкається губ. Бере за руку й веде за собою - і пустотлива посмішка розсипається сонячними зайчиками.
З шумних проспектів пірнаємо в арки внутрішніх двориків та бічні кручені вулички, задіваючи чолом зелене гілля.
- Диви, - веде вузенькими сходами.
За парканом - в затінку вишень і яблунь - ховаються маленькі будиночки, з різьбленими дерев'яними віконницями і верандами, заплетеними виноградом.
- Диви, - нахиляє розлогу гілку, й чекає, доки ласую дрібними золотими абрикосами.
Сонце високо. Йдемо в затінку дерев - повз вулиці-змійки, що сонно дивляться вслід крізь зелень. Повз хрести, що пломеніють золотом.
- Диви, - з фресок на уступах фортечних мурів пронизують поглядом живі очі на напівстертих обличчях.
Помішками обмінюємося з перехожими - мов променями світла.
Влаштовуємось в парку на схилах - ласувати кавою, грейпфрутами, солодким повітрям і срібним мерехтінням ріки.
Падаємо вгору - повз хмари і небесних риб. Наосліп намацую альбома. Коли на дні неба Він вплітає хмари в мої коси.

Tairna, спасибо, что заглянули.

To be continued...
Шестовиця... Фіолент... Ольвія... Звук огортає медом. Звук пронизує світлом. Ніжить прохолодними хвилями. Підштовхує в спину...
Згодом медвяний глей застигне крапельками бурштину, і з нього сплету намисто.
Я слухаю стукіт коліс і шепіт хвиль. Я шепочу: "Боже, дай мені спити залізничної води". Я відчуваю - здіймається вітер. Добрий вітер.
...буду в Києві 17 серпня...

@настроение: sunshine through the ribs

@темы: rough-drafts, музыка странного сна, щоденники, The Cookbook of Good Mornings, Дай мне напиться железнодорожной воды, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Gold in the Air of Summer, Місто, галерея

---

The Cookbook of Good Mornings: Чай із м'ятою і чебрецем

UPD: /дописала/

Вирішили піти до ближнього ставка. Встали раненько - щойно розвиднілося. Нашвидкоруч зварганили якесь снідання, зібрали наплічник та рушили. За хутір. Через поле - пригладжуючи зелені жита, перевиті блакитними волошками - мов заквітчані коси. Хоч, хто зна, чи не споглядали за нами зеленкаві очі крізь колосся.
Через луки - босоніж, перекинувши зв'язані сандалії через плече. Повітря - мов мед, золотий від сонця й солодкий від аромату квітів.

посидіти на березі ставу

По-під старими розлогими вербами. Берегом ставу - повз очерети і комиш. Всілися на крихітному дерев'яному причалі. Вода - як молоко. Пахне нагрітим деревом і травами. Над головою - хмари. Швидко збираються, густі й пухнасті, сірі, сині...
Холоднішає...
- Ходімо чи ні? Бо зара буде злива.
- Диви, - смикає мене Ерхе. Над водою клубочилася біла пара. - Певно, русалки варять варення.
- Варення?
- Авжеж. Ну не вівсяну ж кашу, чи там борщ. Варення з водоростей і латаття.
- Ніколи б не подумала...
- Що аж ніяк не значить, що це не можливо.
- Або повидло, - дивлюся в небо і усміхаюся. - Цікаво, чи русалки їдять мед. От хоч би вербовий.
- Чом ні. Або з пилку білого латаття. І нам таки тра йти. Чи бодай сховати речі. Бо зара вперіщить.
Й правда - почало накрапати. Ми тільки й встигли, що сховатися під вербами й накрити речі царатою. Ну і покришити трохи хліба з медом - русалкам.
Лило, як з відра. Обмінявшись блискучими поглядами, стягнули одяг й кинулися в завісу дощу.
Де неба, темно-бузкового, можна торкнутись руками. І грім, як бубен, кличе до танцю.

пара на воді і гранітні кар'єри - просте фантастичне пояснення

***
- Може, то був змій. На дні ставка, - кажу задумливо.
Чимчикуємо додому. Злива припинилася так раптово, як і почалася. Мить - і дощ вщух. Хмари розійшлися - ба розбіглися, як діти, наробивши шкоди. Лишень невинні білі баранці в синьому небі. І пригріває сонце.
- Слухай, якщо коротко, то давно-давно, за діда-прадіда, збиткувався цими місцинами страшний змій-зміїще. Сила-силенна воїв хоробрих полягло, аж но вийшов супроти чудовиська ковалів син. Змалечку затявся він битися зі змієм - й сама земля напувала його силою. В надрах своїх зростила йому зброю - незламний граніт. Коли ж ковалів син здобув гранітну брилу і зробив з неї велетенський молот, такий важкезний, що нікому більше не під силу було його бодай зрушити з місця, то зрозумів, що готовий битися зі змієм. І билися вони три дні і три ночі, як то завше в казках ведеться. І ковалів син гатив змія своїм молотом, аж той вгрузав у землю, доки, пропахавши глибоку улоговину після нищівного удару, не випустив дух. А щоб жар змієвий не випалив землю, то в тоту улоговину завернув ковалів син глибоку річку. І хоч скільки століть поховано змія на її дні, але й досі іноді, кажуть, клубочиться над водою пара. Відтоді течія річки тут так круто повертає, а земля посічена балками та ярами і просто-таки всіяна гранітними брилами і валунами, скалками велетенського молота... Знаєш... Краще сама побачиш.
- Або, - не можу зупинитися. - Кажуть, боцім то болярин-чаклун дав таке завдання тим, хто сватав його доньку. Зорати ці каменисті пагорби та гранітні уступи під поле за одну ніч...
- І ковалів син, звісно, орав, впрягши в плуг змія, - сплескує руками Ерхе. - Як завше... Змія шкода.
- Хто зна... Може насправді всі ті балки та гранітні брили лишилися тут після шлюбних ігор. Змія і доньки чаклуна, - підморгую. - А потім у них народилася Змієнога, Діва-Змія, яку еліни звали Борисфенідою. І коли Геракл прийшов в степи...
- ... він не встояв...
- ... і так з'явилися скіфи... Хоч, звісно, є простіше пояснення - з точки зору фізики і геології.
- Того як з'явилися скіфи?
- Того як вирити гранітний кар'єр за допомогою простого середньогабаритного дракона.

Чай з лимоном на веранді ми пили, ховаючи усмішки в горнятка.

Дощі. Дивлюся Anne of Green Gables та Road to Avonlea.
 Эласия Эрленд, спасибо за наводку и добро пожаловать!=)
 :juliettka:, ласкаво просимо! І запрошуємо на каву.

запись создана: 06.07.2011 в 18:47

@настроение: lost in the rye

@темы: музыка странного сна, The Cookbook of Good Mornings, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Gold in the Air of Summer, архив, галерея