All we are is dust in the wind. Stardust
Якщо вийти з каварні - не в сад, а на вулицю - можна почути відгомін фестивалів та святкувань, що спалахнули містом. Еге ж-бо, літо в розпалі! Чарівне, червоногаряче, вічномолоде літо...
І суголосно сонцю вповні - світиться сонечко посмішки всередині. Бо ж повітря солодке від цвіту та дзвінке від пташиного багатоголосся. Бо ж вродило зела, плодів та ягід, рясно-густо! - і дзбанки вже повні першого квіткового меду. Бо ж вітаємо літо - і крутиться колесо - і життя триває... Диво, правда?
Тихо повертаюсь до каварні та роззираюсь. І крізь перші плоди літа - крізь тоті рясні полуниці-черешні, кріп і шпинат, м"яту та чебрець, акацієвий мед - прозирає весна...
весна
...визріває літніми плодами, застигає на долонях медвяними та росяними намистинками спогадів...
...тими бурштиновими намистинками відмічаю стежку до себе, щоб не заблукати...
P.S. Каварня на розі тепер розмістилася в затишному закутку, між Голосіївським лісом та урочищем Теремки. Запрошую в гості - до себе, чи краще до лісу - на каву, чай, смаколики та посиденьки (поспіванки, танці, приготування смаколиків, створення мотанок, валялочок абощо)
P.P.S. По деяких роздумах вирішила, що від бурштинових намистинок і рукотворів буде більше користі, ніж від скорботи, докорів та самогризоти, що я не знаю, що вдіяти з цією війною. Моя самогризота точно нікого не втішить і не зігріє.
Але якщо ви знаєте, де і що конкретно корисного можна зробити (від волонтерства в лікарні до проектів озеленення Києва абощо), буду вдячна за будь-яку конкретну інформацію.
Фото рукотворів в коментарях. Більше можна знайти за посиланням в епіграфі.
Лід на каналі крихкий і жовтуватий, а в проталинах вже плюскаються качки. Клубочиться туман, такий густий та білий, що, здається, на ньому можна прилягти - як на перині. Лиш де-не-де крізь нього пробиваються арки мостів - з нізвідки в нікуди. І тріпочуть в мареві вербові коси.
Dear L.
- А що далеко весна? – питаюся, коли музики хвильку відпочивають.
Ранок пахне кавою - і трохи морем. Доки відвідувачів немає, нарешті влаштовуюсь за столиком, що його останнім часом облюбувала L. Спершу вона просто надовго засиджувалася тут - з ноутом і мапою. З тим шалено сконцентрованим виразом обличчя, коли людина не завважить навіть гарматного обстрілу. Зрештою їй, певно, набридло таскатися туди-сюди - й відтак в каварні з"явилася нова окраса, столик з мапою під склом. Й то був лише початок. З"являлися фотографії і світлини, вирізки з газет, записки, збиралися стосики книжок, гуртувалися люди, один за одним порожніли кавники... L. лишала собі записки, щоб подумати у вільну хвилинку. Й хтось першим наважився відписати їй на тому стікері. Закрутилося...
Я хочу свята й сонця - сонця на кінчиках пальців, сонця крізь ребра, сонця, що світиться любов"ю - до Міста, до листя трави й до чудесних істот, яких маю щастя називати друзями. 
"дякую за подарунки.
