Сегодня я умею летать - и воздух сгущается медом.
Сегодня я не буду дышать - ведь в легких налита сладость света.
(с - Ольга Арефьева)
Любить и безумствовать
(надпись на античном килике)


Медвяні літні дні.
Струмені сонячного світла, пахощі та хміль дикого зела, променистий сік плодів та ягід, кришталево-чистий вітер. Змішуються у блакитному кратері. Хмільне золото світла. Щедро ллється з кришталевої карафи. Наповнює кілік густо-зелених схилів - по вінця.
Просякнуте промінням тіло сповнюється медом. Ширяє над зеленими хвилями степів та білопінними ланами моря, понад бузковими затоками вересу й колонадами прадавніх листяних храмів - до золотої чаші сонця - спити меду, всотати безмежність і найменшу краплиночку світу. Пада зорею в гущавину трав й потопа в п'янкій темряві зелених хвиль. В човнику виноградного листу - за таємними знаками мореплавців - прямує на сяйво ватри. Прийняти з рук Її чашу хмільного зілля, спалахнути - в круговерти святкового колеса. Зринути іскрою до неба - ген, над обрієм стожари. Й розчинитися в сяйві краплиною меду.

На вересень краплі меду дозріють плодами, застигнуть бурштиновими слізками. Збирати-ймеш в ряденце чи кузовок. Світити-ймеш зимової ночі. Дивити-ймеш, як тане бурштинова слізка серпневого меду в кухлику чаю, випромінюючи золото світла.


***
Медвяні літні дні - таємними знаками-рисочками - заповнюють мапу, палець за пальцем. І крізь них прозирають відбитки всіх і кожного з проминувших літ. В глибині бурштину - неподільність часу.

To be continued...



 Огнёнок, добро пожаловать!
Что привело, почему остались?