Дякую, що розбудив мене так ніжно - поцілунками сонячного проміння - від повік до кінчиків пальців.
Дякую за каву на балконі.
Дякую, що...
Можна сидіти, спершись на нагріту сонцем стіну. І відчувати червоногаряче полум'я, що поступово наповнює тебе, мов кришталеву карафу - чи глиняний глек. Кожен ритмічний порух - назустріч - з глибини єства.
Можна смакувати кожен ковток кави - гіркувато-солодкої - міцної, без цукру, але на узварі з яблучної сушениці та терену. Кожну виноградину - сонячне світло золотавого соку.
Можна милуватись - багряним листям дикого винограду, його чорнильними ягодами, що увібрали гіркувато-пряну темряву ночей на зламі осені... Візерунок тіней, вальс-бостон золотого листя, чорна кішка на подвір'ї - на мить розділяють зі мною усамітненість сонячного суботнього ранку.
Дякую, що вчиш мене - викрешувати вогонь танцюючи.
...і, може, ми врятуємось. Може, душе моя, ми врятуємось...
Фото: (с) Соня Авдеева