На порозі вікна - проти темно-бузкового неба - палахкотять свічки.
Пити чай, хрумати солоними огірками, триматись за руки, говорити...



Зима. Біла безмовність - не-існування світу за вікном.
Простір дому незкінченно - гвинт за гвинтом - скручується в мушлю.
Марш за маршем, сходинка за сходинкою - з гасовою лямпою, ачи зі свічкою в руці - прямуєш донизу, до серцевини дому-мушлі. Де палахкотить вогнище. Глінтвейн і пряна кава. Мереживо казок.
Час рухається назад - до витоків - пізнати своє народження - вкусити себе за хвіст - спити власного трунку. І вижити.

Крок за кроком крізь білу безмовність - вересовим пустищем - босоніж - не залишаючи слідів.
До хатинки у серці чорного лісу, де у вікні привітно блимає каганець. І пахне медовими коржиками.
До хатинки - знайти дорогу. Додому дійти - серцем.

Сходинка за сходинкою, марш за маршем - в'ються сходи в небо.

За спиной - шаг за шагом -
выгорает, рассыпается пеплом год.
Дождь смывает лицо.
Ветер в клочья рвет тонкую кожу.
Словно скальпелем
обрывает ниточку первый лед.
Через поле вереска -
без оглядки -
идти вперед-
не оставив следов-
по чистому белому снегу...
(с - Llynn)
inspired by Foruvie


Зима. Запалювати свічки та гасові лямпи у вікнах каварні. Готувати каву, чай, грог та медові коржики. Для тих, хто прийде зігрітись - серед довгої дороги. Для тих, хто зібрався - в дорогу. І тих, хто прийшов - додому. По вінця чаші медового світла.

Малюнок: Virpi Pekkala