Бувають такі повільні золотаві дні. Мов калюжки морської води на березі після відпливу. Пронизані сонцем.
Коли в закапелку з каміння і водоростей, серед "Жовтого моря", смакуєш з друзями плани на літо, спогади, роли і зелений чай. Коли влаштовуєшся в кутку з книжкою, альбомом чи намистинками, відтінків перламутру, коралів та світанку. Коли кава солодко пахне літом, гарячим пряним повітрям, жорсткою вигорілою травою, піском крізь пальці... От би взяти з собою турку в Ольвію - варити досвітню каву перед розкопом...
Такі дні, мов повільна повна вода. Синьо-зелена вода, що затоплює горизонт. Далі й далі від золотих вогнів - повз риб, водорості, скелі та остови давно затонулих галеонів - згортаєшся в мушлі київських вулиць, Круглоуніверситетської, Дарвіна, Шовковичної...
Де на дні вечора тиша солодко пахне трояндами...
А вдома на мене чекає мій перший обмін книжок на БукРівері та лист зі Львова
Inelle, welcome!