І хтось першим з подивом помітить, що на кухні стало світліше. Вже ранок.
В джезві вже достигає запаморочлива кава зі спеціями, так як готує тільки N. В горнятах чаю кружальце лимона світиться. Й охочі цапають гарячі оладки прямо в повітрі - й ніц не лишається викласти на таріль. Примощую на колінах записник - щоб бодай якось, кількома штрихами, вхопити. Цих людей за столом, горнята, оладки, вино, на колінах гітара, хтось заснув на плечі. Сяє золотом сонце на обличчях крізь вікно. Чи, може, світає від усмішок на вустах.
А може так?
розсип бурштинових ранків
Ранком після нічного джему на 2 гітари збираємось на тісній кухні - й за яєшнею і коньяком, десь між Радянською і Академіка Барабашова, між Леніним, Скрипалем і Холодильником встигаємо зметикувати маленький перформанс для фестивалю авторської та похідної пісні. Й посеред пронизливого листопада обійми гостинних гоподарів гріють по дорозі додому.
А може...?
...морозним ранком на вокзалі добряче вставляє навіть розчинна кава з ятки. І голуби їдять хліб з рук. А кухня буде десь на кулічках - маленька і руда, з кленовим листям, гарбузами, кетягами калини і пучками трав. Там хазяйнуватиме чорна кішка - і домовик. Там легко говорити - і ще легше слухати: пісні та оповідки, шепоче листя і потріскує вогнище, дзвенить метал - і струни, шелестять спідниці і скрипить палуба, шкварчать пиріжки і рипить віз. За вікном крізь дрімоту дослухається ліс - і якщо придивитись десь в гущавині блиснуло, срібна кора і золоте листя. У нас є гітара, баночка білил і паличка сурми - змінювати світ. А ще вранішня кава й оладки з родзинками, вони рішуче змінюють світ на краще...
А ще...
...чай, гарячий чорний чай й теплий плед. Дахом дріботить дощ. Цікаво, чи холодно мокрим кам"яним левам чи, може, вони непомітно ховаються. Цікаво, як виглядає праліс третього дня творіння, хащі під пульсуючим світлом - до зміни дня і ночі. Цікаво... чи розмовляють чорнильні небесні риби зі своїми родичами, нашвидкуруч накиданими на іншій кухні - попри кордони і роумінг...
Вранішнє сонце стрибає за нами до вокзалу й ніжно голубить щоку теплими пальцями. Так багато про що ще не встигли поговорити і помовчати. А вже гуде потяг. Знаєш, чай, плед, сонце на повіках і листи - мистецтво тисячі дрібниць, любові, що не вимагає жертовності...
Павутинням доріг і залізничних колій розбігаються навсибіч золоті іскорки...
А може...
...коли ти приїдеш, ми приготуємо каву з лимонною цедрою та емпанадас - за рецептом твого професора-чилійця. І будемо пити на даху, підглядаючи, як на м"яких лапах в місто входить ранок, прудко пробігає дахами й застрибує в вікна - згорнутися на ліжку, вимогливо муркотіти в обличчя... - набиваю я на клавіатурі. І тягнеться золота струна в далекий Ессен.
... тільки тихо - щоб не потурбувати сонних янголів, - дотягується до мене золота струна.
Не знаю, що там кажуть фізики та астрономи, тим паче політологи та економісти, але оце золоте мереживо безперечно тримає цю чудернацьку кульку вкупі.
Крізь низки моїх бурштинових намист пролітають потяги і електрички, ночі кави, пісень і розмов, усміхнених обличь. Тягнеться золота струна. Й на м"яких лапах на кухню входить ранок.Особисте: я й досі не знаю, як люди складають разом слова. Точніше - як вибирають слова серед тисячі, як в кілька слів вкладають сотні чудових і неповторних ранків - з тими, з ким можна не спати всю ніч.
Як в кілька слів вкласти чудову ніч в Андерграунді, виступ Spiritual Seasons і танці в колі? Хіба що, "ящик водки и всех обратно" (с)
Як пояснити, що "Москва" відгукується в свідомості щонайменше десятками вогників, хоч насправді я майже не знаю цих чудових людей особисто, тим паче близько? Щонайменше достатньо знати, що вони є. Крізь час і простір розливають світло. Й вся наша чудернацька кулька сяє вогниками - мов зоряне небо. Роззирнутися навкруги - всі ми в одному колі, чи б пак на одному небі.=)