Ми з L. наглядаємо за каварнею по черзі. Тож лишивши їй справи, привітно махаю рукою - й йду гуляти. Якщо пройти через гущавину саду - вийдеш до лісу чи пустищ. А можна одразу за верандою через перелаз вийти на Садову, а там - як карта ляже. Або... Хвильку стою перд дверима службового входу - й повертаю ручку. Двері відкриваються на бічну вуличку, там де вона завертає на подвір"я. Між звичайними житловими вископоверхівками. На дитячому майданчику граються діти, бігають, мружаться від яскравого сонця. Зацікавлено спостерігають, як двірники підфарбовують паркан. Ба краще - намагаються взяти в роботі активну участь. Крізь зеленкаве марево вербових гілочок - сонце. Гріються бабусі і собаки. Цвірінькають горобці.
Пірнаю в арку - й виходжу на іншому подвір"ї. Вітер погойдує вербові кіски. Діти ганяють на велосипедах. На майданчику плекальні - веселий гамір. Арка - на вулицю. Мчать машини. Біля чергового кіоска потягують каву. З автомата - але ж наскільки ліпше, ніж розчинна. У вікнах, на автівках, смужками на асфальті , по-між першими бруньками - сонце, сонце, сонце. Вітер, пил і сонце.
За рогом маленька вуличка звивається й губиться між хатами. Білені, з блакитними фігурними віконницями - часом різними з дерева, позирають через паркан. Що далі? Не знаю. Подивимось - іншим разом. Час підмінити L.
читать дальше
Особисте
Майстер-клас з гончарства проводили в Клубі прикладної екології "Хата бобрів". Невимовно затишне й сонячне місце, виплекане любов"ю і працею. Живий будинок, дихає, слухає, посміхається. Й на прощання дерев"яні стіни хочеться погладити. Люди... Чудові. Особливо діти. Діти, що не бояться. Тобто... певно, бояться чогось. Просто - вільні й не залякані. Поруч з такими вільніше дихати.
Життя чудове! =)Правда, мені рідко вдається вибратися на "щоденники" - поділитися смаколиками. До речі, пані та панове, Вас цікавлять страви домашньої кухні, тобто мої повсякденні записи, чи виключно каваряняні страви a la Carte?