Dear L.
У нас знов зимно. Немов і не було тої короткої шаленої відлиги. Повз каварню пробігають люди. Розгублено шморгають носом. Кинувши похмурий погляд на сіре імлисте небо, щораз глибше ховають руки в кишені й втискають голову в плечі. Або ж ховаються у нас, у затишку.
Тут тепло. Густо пахне кавою і прянощами. Еге ж – на стійці парують імбирний чай і кава з імбирним молоком. З кухні звабливо пахнуть пироги з грибами і шоколадні сирники. Й горнятко масали чекає кожного гостя. Розімлівши в м’яких фотелях, в теплі пледів, вони гріють руки горнятами, задоволено принюхуються.
Але знов зітхають – варто мимохідь глянути на кучугури снігу й сльоту за вікном.
- Та коли нарешті весна прийде? – опустивши руки з основою для ляльки, дівчина в кутку різко відкидається на стільці.
Тут, обабіч стійки, серед барвистих клаптиків і клубочків, поміж горнят з чаєм – Магда вчить охочих робити ляльок-мотанок.
- І правда, - зітхає інша. – Зо тиждень тому така теплинь була. А тепер… Знову морози. Коли? Ну коли вже весна прийде?
- А коли покличете, - усміхаюся я – й мимохідь приклавши руку до живота, дослухаюся, як б’ється сонце, щораз дужче… ось-ось… вихлюпнеться через край.
Магда бавить малого лялечкою – й усмішка на її устах світиться, м’яко-молочно. Краплі намистинок стікають косами лялечки на брунатну, ще не помережану травами, сукенку. Й тихо дзвенять сережки на прийдешньому вітрі.
читать дальше

(лист від … березня 2012 року)

Сережки можна побачити в коментарях. Лялечку Додолу - в залі каварні (доки я не зробила пристойного фото).
Надалі продовжу викладати листи за промайнулий рік, доки вони остаточно не перетворились на пил.