Задумливо кручу в руках мішечки з травами – і зрештою вішаю на вікно кухні. У Домі-на-Пагорбі вони висіли на люстрі посеред кімнати. І по центру – низка ключів. Тут ки вони тягнуться вервечкою вдовж стін, і вікон, і занавісок, що перетворили кімнатку на шатро. Тут. У Домі-понад-Рікою. У Домі-за-Мостом. Авжеж, кожне місце не схоже на інше. Обживаємо їх, вписуючись у химерну кристалічну решітку. Ніби рак чи равлик, що заповнює своїм тілом мушлю. Хоч, звісно, бува ми змінюємо простір, або ж він більш-менш змінюється під нас.
читать дальше
Дім-на-Пагорбі, на самому вершечку гори, майорить понад містом. Відкритий всім вітрам. Всім сторонам світу. І люстра посеред кімнати, яку так вдумливо прикрашала травами, лялькою-мотанкою, мандалами і намистами, була моєю розою вітрів. З ключами посередині, що відкривали будь-яку сторону світу. Світів.
Розу вітрів я знімала останньою. Після мап на стінах і Дошки Скарбів. Після журавликів-дракончиків. Хоч деякі, я певна, так і лишилася там, заховавшись у зелені. Здавалось, необережний порух – і простір розсиплеться за мною, розвіється тисячами піщинок на вітрі. Але ні. На щастя, стоїть. Дихає вітром і мовчанням. І стоїть.
Дім-на-Пагорбі. Він понад рік був мені домом. Мені і Каварні на розі. Він бачив чаклування над кавою та домашнім капучіно, плов Сови та мої варення, теплі розмови та майстер-класи, вечори-віршівники та джеми, вранішню йогу та опівнічний кальян, друзів, гостей і моїх перших впищиків, гурт NaSluhu, Натана та концерт на горищі, город на підвіконні , уроки англійської, масаж та велосипедні спроби. Людей, що прийшли і пішли. І день, коли мене забрав Вітер і зірвав листочки у моїх косах.
Й поклавши поясний уклін дому, повертаю ключ...
... на іншому березі, за мостами та каналами, притулився інший дім, згорнувся клубочком серед верб, сховався у мушельку – від сирості та пронизливих вітрів. Й повторюючи повороти мушлі, я розвішую свої скарби на стінах. З підвіконня щойно заклеєнного вікна мені усміхається Ташка. На холодильнику сохнуть сині баночки-підсвічники і росте фантастичний сульфатний сад. На кріслі чекають барвисті клубки. Я загортауюсь у в'язання і мовчання.P.S. Несс, Дар, дякую. Щасливого нового року.
P.P.S. Фото на пам'ять в коментарях.