Літо. Саме час попіклуватися про чудодійні чаї та взвари, що будуть зігрівти та втішати, особливо посеред зими. Саме час збирати та сушити трави. Липа вже відійшла. Але ще ж можна назбирати чорниць, чебрецю, м"яти...
Я розглядаю ароматні пучечки, мішечки та пакуночки: звісно, не так багато, як хотілося б; за останній рік-два Каварня кілька разів переїжджала, тож брати доводиться найнеобхідніше. Але колись... - посміхаюсь своїм мріям.
Звісно трави можна купити. Часто ми так і робимо. Але... кожне зібране власноруч зілля цінне не просто своїми цілющими властивостями, ароматом чи смаком. Кожне - чарівна скарбничка спогадів, що може перенести в той літній день, коли його було зібрано. Варто лише запарити чай.
Сьогодні я запарюю останні суцвіття вересу із старих запасів - і ароматний бурштиновий напій переносить мене в Камінне село, 2 роки тому.
ковтнути? Тут ми з Совою та Антарою збирали верес - серед велетенських вкритих мохом брил, схожих на скам"янілі хати. Кажуть, чи то Бог перетворив село на камінь, коли йому в подобі жебрака відмовили в притулку, - на деяких брилах вам навіть покажуть Його сліди. Чи то чортів млин розвалився та закам"янів з першими півнями. Ачи то сліди боротьби за світ між Білобогом і Чорнобогом. А може, то прадавній льодовик залишив після себе тоті могутні камені.
Тиша і спокій. М"який мох. Килим вересу. Шарудіння жухлого листя. Афени та брусниця. Лежати на брилі, дивитися в небо. Тиша і спокій.
Від подорожі не лишилося фотографій, щоб пригадати - сільський автобус з Олевська до Руди Замисловицької (тричі на тиждень?); подекуди дерев"яні біло-блакиті хати; запліснявілий всередині намет (якщо ви спакували вологого після дощу чи роси намета, при першій нагоді його провітріть і висушіть) та наше лігво орків (натягнутий на дуги тент, вивернутий намет як підстилка, з загнутими та підтикнутими дерев"яними кілочками бортами)...
Залишився вересовий чай. Останній ковток - і його теж нема...
Суцвіття деревію відкривають віконце до чарівного, дзвінко-прозорого озера між Халеп"ям та Витачевом, на березі якого живе пустельник. Пижмо переносить кудись на береги Канівського водосховища, до яких приставав наш вельбот. М"ята, листя малини та іван-чай - у дерев"яні будиночки на березі Десни... Може, колись почуємо байки про тоті подорожі - коли їх повідає горня трав"яного чаю.
Про тра'янi збори для чаю можна багато дiзнатися в Обители лесной ведьмы. Наприклад,
тут