Кiлька годин - i ми в Трабзонi. Перший водiй, як i хотiла Маша, старенький грузин Рамi. Потiм 2 туркiв, 1 з яких добре знав росiйську. I нарештi момент, коли знадобилася моя куца турецька - 2 молодикiв Адем та Мерт, що самi зупинились допомогти нам на розв'язцi, 1 трохи знав англiйську. Тож моя куца турецька, мова жестiв та Машин оптимiзм - i ми в Трабзонi, не без смiшнючих випадкiв

Але найяскравiший спогад дня - традицiйна турецька вечеря у батькiв нашого гостинного та турботливого хоста Сервета (мiй перший вечiр у турецькiй родинi, серед цих теплих та гостинних люде вiдчува?ш себе вдома) та нiчний Трабзон, особливо вид на мiсто з Boztepe. А ще - розмови, про все на свiтi, до 4 ранку, пiсля яких залиша?ться вiдчуття сонячного свiтла крiзь ребра та зачудування нашим свiтом, таким рiзним, мiнливим, чудовим.

Подорож - мов танець зi свiтом, запропонований богами. Якщо приймеш запрошення.
Seviyorum!

Дякую Тобi за плоди цього літа.

ось що пише моя попутниця Маша