3 днi в Манавгатi промайнули швидко та непомiтно.
Випили вранiшньо1 кави, поплюскались в басейнi, попрощались з Гiзем - та вирушили в Анталiю.
Вписались через couchsurfing у прикольного дядька-хiпана 53 рокiв, який любить жарти, рок-н-ролл, книжки та драконiв, i вирощу? вдома коноплю. Не кажучи вже про те, що до моря 3 хвилини пiшки. Тож вечiр був просто казковий: гуляли, милувалися водоспадом, плавали в нiчному морi (нi берега, нi дна), теревенiли ледь не про все на свiтi - на балконi з видом море, танцювали майже до ранку.
Наступного дня Маша та Ферхан зависали вдома - курили на балконi, теревенiли, слухали музику. А мене навпаки зi страшною силою потягнуло гуляти. Пiдiрвалася, подзвонила iншому хлопцю з CS - i вже за годину ми з Барбаром (пообiдавши смачнючим смузi у його виконаннi) загубилися в павутиннi вуличок старого мiста, Kaleiçi. Вешталися, милувалися старим портом... Пили чудовий чай з оливкового листя за вуличним столиком затишного кафе Cello - попiд стiною, заставленою горщиками квiтiв... Посмiхалися i мовчали...
Поночi я таки дiсталася додому, а серце так i лишилось десь там, заплуталося в павутиннi вулиць. Наступного дня повернулися з Машею, випили чаю в саду кафе Demli - з чудовою музикою та купою милих дрiбниць, - зазирнули в Cello, де нас пригостив ча?м химерний хiпан, зустрiлись з Барбаром, вештались мiстом... Для чого менi шукати сво? серце? Йому й тут добре.
Я забуваю, як дихати - бо повiтря, солодке мов мед. Я вмiю лiтати - бо в легенях солодко вiд свiтла. Й крiзь тiло - промiння.

photos

лiричний вiдступ