Занесло мене випадково минулого року в Сванетію
В спідничці та сандаліях, зате з наметом та дощовиком. Льодовики біля Местії та Ушгулі я ще в тотих сандаликах облазила - тим паче в пречудовій компанії веселих поляків та пари з Ізраїлю. Льолі! Які ж вони казкові, тоті гори! Особливо як видряпаєшся до озер Карулді, роззирнешся навколо - та так і вростеш в землю серед бузкових квітів, доки душа ширяє в піднебессі.
Так не хотілося з ними розставатися, що мене понесло ще на льодовик біля Ушби (вистачило хоч глузду на саму Ушбу навіть не потикатись, 4690 км ) Двічі. Бо ж обидва рази розверзалася просто таки хлябі небесні, щойно дійшла до водоспаду (босоніж вбрід ). Добрі грузинські прикордонники відігрівали мене потому біля грубки та поїли чи не найсмачнішою кавою в житті.
P.S. Ми ще побачимось, Триголова. Сподіваюсь.
P.P.S. А десь в привітному гестхаузі "Кока" в Местії, і в Ізраїлі теж, мо й досі живуть мої ловці снів - з бузковими квітами та бурульками льоду. У чудових людей, з якими звела доля.

photos