Курсую по своєму Playlist'у: від The Doors 'Riders on the Storm' до "Щекотно" Агаты Кристи і назад...
Дощ.
Ловлю себе на курінні подумки.
Виникає дивне бажання зазирнути з ліхтарем у темряву власних зіниць і спитати придушеним від страху голосом "Хто тут?" А й справді... Скільки разів виникає бажання спитати саме це. Хто тут? Крім мене... В мені. Скільки янголів вміщаються на вістрі голки?
Коли дощ розмиває всі кордони і чіткі лінії... Коли шерсть стає дибки від звуків музики, бо кожен акорд може бути паролем до іншого світу...
І десь у сутінках можна випадково побачити силует великої чорної собаки...
(мабуть, "Блюз черной собаки" Д.Скирюка можна використовувати замість шпаргалки, відповідаючи на питання і "Чи є життя без музики", і "Хто тут?". Тільки ніхто не може бути впевненим, що розчув шепіт розумного сусіда правильно... Або що Вам не зададуть додаткове питання... Скільки шпаргалок ви маєте?)

До речі, дощ і музика...
Чим не привід витягнути чергову стару історію? Із того ж таки зошитка, що потрапив у зливу...
Сюита. Калифорния.


читать дальше
Скоро утро. Народа еще нет. Сижу в полумраке угла таверны с кружкой обжигающе горячего кофе в лодочке ладоней. Настроение нордическое заторможеное. Ни-ка-ко-е. Spleen. «Жизнь моя – жестянка, да ну ее в болото!» Одна надежда на кофе.
читать дальше