"...великий человек обязан быть непогрешимым в моральном отношении, а если он и отступился, то наш долг вернуть его образу безупречность. Великий человек является достоянием государства, примером для грядущих поколений, мы должны хранить его на алтаре гениальности и добродетели."
(с - Жоржи Амаду, "Лавка чудес". Перевод с португальского А.Богдановского, В.Федорова.)
Не стримати гіркого сміху та обурення
Страшно бачити, як генія, піднятого на п'єдестал, гримують - затирають всі нерівності, всі факти біографії, що вибиваються з офіційної доктрини та лозунгів, etc. - не людина, а бронзовий "болванчик", пам'ятник, зручна трибуна для патетичних - і ой яких порожніх, "обтекаемых"! - промов.
Від простого педеля до професора, від життя та смерті в бідності, від боротьби і протесту, від простих людей, що проводжали в останню путь - до визнання, до "За его гробом шли представители власти, профессора университета, писатели..."
До того, що з бідного мулата, чиє життя було присвячено боротьбі за рівність рас, швидко зварганять багатого білого пофесора. Отакий-то "пример для грядущих поколений"! Отакі "пирожки с котятами"! Що залишили нащадкам? Від живого слова - до мертвотного перебріхування, порожніх гучних фраз. БізнесЬ.
Поверніть людину. Щоб її слово, її творчість, її здобутки, саме її життя - хоча біографічний метод і не єдиний - промовляло до нас, щоб вона говорила за себе. З гущавини самого життя, троякої ружі.
А що камінь? Придатний хіба що як туалет для голубів. Та галочка в програмі ритруального вшанування."Лавка чудес" - твір вельми в тому плані ілюстративний. Щоб довго не пояснювати і не цитувати цілі розділи, наведу лишень назву одного з них
"О том, как общество потребления, придав смысл и значение славе Педро Аршанжо, сумело погреть на нем руки".
Борець. Син народу. Батько. Так-то тебе шануємо? Дітки у вишиванках, хліб-сіль, віршики, поклон в бік народу, ширмочка. За лаштунками ж "Да здравствует Веселый Крокодил и пять бутылок водки - премия!". Вот как надо делать бизнесЬ.