Босоніж на сніг. У білій сорочці, не вишитій.
Оголена душа вистигає до дзвінкої прозорості.
Доки не станеш глибоким озером, що снить під крижаною ковдрою.
Доки не побачиш зимові сни дерев, повільні та глибокі, за мереживом чорного гілля.
Тиша. І прохолода ключа під язиком.
Доки не торкнуться тебе руки північного вітру - і не станеш струною, між небом і землею...
Лишень в тугих косах ховаються квіти сон-трави, до весни.


Pasque flower, prairie crocus, wind flower...

А коли вистигнеш до тої срібно-кришталевої дзвінкості, коли висповідаєшся першому снігу і приспиш у косах цибулинки квітів до весни...
... шукаєш сонячного тепла. Та його відбитків у дрібничках: раптових золотавих сплесків у вікнах, гарячому шоколаді, дружніх обіймах, перших фіалках на підвіконні...
...У мерехтінні намистинок, здається, бачиш сни перших весняних квітів... у передчутті пробудження...
...Кароліна, дякую за дрібку сонця в холодній воді...
...окрім темних, чорнильних фіалок, розпустилася перша біла...