like a sword, and a stem, and a spark to hearth
as the wheel is turning
Февраль! Ночь темнее всего перед рассветом, зима морознее перед началом весны. Сияющие инеевые папоротники на оконных стёклах, злющий вой метели, беснующейся на выстуженных улицах. Это ярость обречённой на поражение зимы. Последний рывок, последний взлёт ледяной стрелы перед тем, как растаять в лучах солнца.
Чтобы отбросить зимний мороз, сразиться с его ледяной яростью нужен волчий дух, сердце хищника. Март несётся на тонких серебристых лапах по ноздреватому снегу, гонит жертву в тупик, к обрыву… неважно. Он не теряет следа. Он не ошибается. Март ещё не умеет взращивать настоящую жизнь – не ростки слабой, едва заметной нежности, не хрупкие корешки в земле… Он не даёт весеннего возрождения. Он убивает зиму.
Колесо порипує-котиться.
В ранковому повітрі - передчуття весни.
Вовки принюхуються, нетерпляче переступають тонкими сірими лапами - готові гнати Зиму, шматувати її старе тіло, доки не залишаться хіба білосніжні кістки, що їх збере і поховає Вовче Хутро, донька своєї матері.
А доти цибулинню спати у темній вогкій глибині...
(c - Loreta)
Від повного місяця по краплинці, по намистинці збирається вінок, сплітаються зірочник-мокрець і первоцвіти, сон і проліски - травинка до травинки, - ховаються в косах, мов у колисці, від лютого. Шепочу їм казки і заколисую.
...Свічки твої, королево, і меч, і листя трави, і жаринка вогнища...
Принесу додому - щоб паростки не побило холодом.
Крізь ніч повного місяця прозирає "сонце у кухлику чаю"
Дослухаюся до темряви - чи не заскрипить бува колесо - до першого поштовху, поруху, передчуваючи, як репне і розірветься...
...І між пальцями - не краплі крові - пробивається листя трави...
The Sun in the Teacup