All we are is dust in the wind. Stardust
почитати маргіналії1912 рік. Австро-Угорщина. Приходська школа. Сувора дисципліна, що межує з принеженням учнів та тиранією. Типова для свого часу.
Але не без маленьких радощів: постановка давньоримської трагедії на уроках латини, розповіді про старі й нові винаходи - наприклад, про середньовічного монаха, що сконструював дельтаплан, чарівний ліхтар та фантаскоп, предок анімації - на уроках природознавства. І звісно ж - витівки. Жарти один над одним, над вчителями... Мокрий рушник, підкладений в ліжко. Карти вночі. Зірвати контрольну...
Власне, значною мірою всі ці витівки - необхідна частина розвитку у підлітковому (і не тільки) віці. Випробовування правил та сценаріїв поведінки - "на зуб". Оволодіння комунікативними та інтерактивними уміннями. Передумова успішної соціалізації та інтеграції в суспільство.
Одночасно, залишається проблемним питання межі між витівкою та жорстокістю (нехай незумисною), питання міри. І ця межа також мусить окреслюватися в цей період.
Відповідно, в школі, вдома тощо для дорослих постає проблема правильної реакції на витівки дітей - на що треба закрити очі як на звичайні дитячі жарти, а що треба зупинити, попередити. Чи треба карати і як карати? І як пояснити, де межа і чому так не можна?
Отець Золтан вважає, що витівки цілком нормальні, ба навіть необхідні, для підлітків, а з неприємними (навіть жорстокими) жартами один над одним вони мусять розібратися самі - без втручання вчителя. Отець Вейгль вважає, що за найменше порушення треба карати, що будь-яка витівка межує з гріхом (а ще з анархією та нігілізмом). Не знайшовши підтримки серед керівництва, він ставить експеримент, зумисно під'юджуючи учнів до все більш жорстоких витівок за межею жарту. Педагогічний експеримент завершується трагічно.
Побіжно пригадалося: *Дьявол - это не победа плоти. Дьявол - это высокомерие духа. Это верование без улыбки. Это истина, никогда не подвергающаяся сомнению. (с -У.Еко, "Ім'я троянди")*
З одного боку, витівки дійсно необхідний елемент вироблення правил поведінки та спілкування, становлення особистості (зокрема через піддання сумніву авторитет батьків та викладачів, потреба в поступовій автономії - нехай і через порушення дисципліни, - як сходинка становлення самостійності). Учні повинні розібратися - з собою, один з одним, з правилами, - виробити для себе правила та їх пояснення, обгрунтування ("Не можна ..., тому що ..."). Таким чином поступово усвідомлюються та інтериоризуються норми і правила поведінки. Дотримання правил, позбавлене розуміння їх суті та призначення, на рівні "я так роблю, бо так вимагають вчителі. І якщо я не зроблю, мене покарають" дуже нетривке і має незначне виховне значення, зокрема тому що "Те, що заборонено, можна, якщо ніхто не дізнається/ коли мені виповнеться 18/ якщо я крутий і "мне никто не в указ"/..."
Варто сказати, що учні також мають виробити для себе механізми самозахисту - від жорстоких жартів. І це також передумова успішного дорослішання та інтеграції в суспільство. Недостатньо простої заборони вчителя на знущання над "білою вороною". Як і для самої "білої ворони" недостатньо знати, що можна пожалітися вчителю/ дяді/ ... і "вони дадуть поганим хлопчикам, які мене ображали, березової каші". Зокрема тому що такий вчитель/дядя не завжди поруч... І коли він піде, що робитимеш, як намагатимешся порозумітися? Треба вчитись домовлятися, спілкуватися і захищати свою територію - самостійно.
З іншого боку, підлітки лише вчаться, вони ще дуже багато не знають, не вміють, не розуміють. Якісь гулі їм тра набити самостійно. А якісь можуть виявитися останніми у їх житті. Їм потрібні дорослі - авторитетні, а не авторитарні, - які зможуть пояснити, підтримати, направити, не віднімаючи одночасно самостійності і права вибору.
І ще дещо, без єдності теорії і практики - правила і прикладу, - без зрозумілого пояснення, з яким учні можуть погодитися, система буде збоїти. Зокрема діти часто помічають "двоемыслие" дорослих. "Как на войну так я большой, а как в кино так маленький!" На жорстокі жарти учнів один над одним вчителі дивляться крізь пальці, але жартувати над вчителем - тяжкий проступок, а над церквою - святотатство. І за це жорстоко карають. В чому ж різниця? - питання без відповіді.
Крім того, підлітки так чи інакше наслідують дорослих, випробовують різні побачені моделі поведінки. І обирають певні для себе. Що робити, коли доводиться обирати між двома ледь не протилежними точками зору, коли дитина насправді ще не достатньо розуміє підгрунтя кожної з них - і наслідки? Коли з кафедри втовкмачують про "Возлюби ближнего..." і "Подставь левую щеку", а вчитель-священник заявляє: "Краще отримати незаслужене покарання, ніж залишити образу невідомщеною"...
Далі буде!
Запрошую всіх бажаючих подискутувати над...
@темы: щоденники, комірчина кафедри, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, архив, мистецтво тисячі дрібниць
-
-
18.06.2010 в 00:50Не согласен.
"Запрошую всіх бажаючих подискутувати над..."
Можно даже живьем, в формате дисклуба. Возьмешься?)
-
-
18.06.2010 в 01:08До речі, ти маєш рацію - щодо авторитету. Але... ну от не знаю, як це правильно сформулювати... *тайм-аут. я танцюю*
Amari szi amari, amari cini bori
Aj la la la la laj laj
Duj, duj, desuduj. Csumidau me lako muj.
Lako muj szi rupuno, puske trubulia dino.
Kerem, savorale, drom. Te khelei o phuro rom.
Phuro rom te keleia
Bistayek gyas malavia.
Hoi, te merau ta na csaksipo phenau!
Amari szi amari, amari cini bori...
-
-
18.06.2010 в 01:12Некто даже предлагал этот фильм посмотреть (ну последнее как идея меня лично не вдохновляет - просто не люблю такие фильмы))
В плане организации - начать можно через рассылку)
-
-
18.06.2010 в 01:19Думаю, хто хоче, може подивитися.
*Хм... як би так сформулювати позов... блін, тобто оголошення
-
-
18.06.2010 в 01:21-
-
28.08.2010 в 06:09еще не перехотелось?
-
-
28.08.2010 в 15:57Власне - літо завершилося і з розрахунку, що всі зацікавлені будуть в Києві, можна організувати
-
-
29.08.2010 в 02:13