MeadSummer Days: Loosen the Knot

четверг, 23 июня 2011

22:07

Llynn

All we are is dust in the wind. Stardust

Досить довго у мене перед очима висіла листівка-нагадування Some days there won't be a song in your heart. Sing anyway (c - Emory Austin). І щойно цієї Літи я зрозуміла - особисто для себе - наскільки багатозначною - і небезпечною - є ця сентенція.
Звісно, в кожному дні можна знайти щось хороше. Ба навіть відсутність пісні в серці можна виспівати - вилити біль, тугу, тягар мовчання - а відтак і наповнитись. Безперечно, якщо хочеш чогось по-справжньому, виборюй це. Доведи - не словом, а ділом. Не здавайся. Тим паче, що ми можемо - раз по раз - здійснювати неможливе.

Та водночас, бувають дні, коли в твоєму серці не звучить пісня. Тож - не співай... Певно, не час.
Іноді - не час. Не час напужувати - і рвати - останні жили, дупу на британський прапор, бо ж, хай йому грець, мушу співати, інакше я ... (слабак, невдаха, не справжній талант тощо - додати самобичування за смаком). Інакше чи стане голосу, коли справді буде потрібен? Просто, не час - співати з ангіною, танцювати з вивихом, сидіти всю ніч за роботою - з виразкою, мігренню та крововиливом в оці. Зрештою, не так вже часто трапляються критичні ситуації, коли це не може зачекати. Ба більше, користі з такої роботи... Тягар в результаті таки значно більший, зокрема провини в іншого, якщо ви - без потреби - урочисто вбилися заради нього/неї.
Не час. Якщо серце порожнє - не час. Інакше, чим наповнити пісню? Інакше, вимучена і порожня, не має ні світла, ні сили, ні душі. Силувана пісня застрягає кісткою в горлі. Не так, коли рветься з серця, мов гірський потік, змітаючи каміння на шляху. Й тим гірше стає, коли помічаєш, не можеш не помітити, як вимушений спів відрізняється від вільного...
Можливо, не час - співати. Час - слухати? І тоді, якщо не рипатися зайвий раз, зашморг на шиї хоч трохи ослабне...
Бувають дні... Але кожен сам собі знає, що то за день...

щоденники: ЛітаОдин з найкоштовніших дарів Літи - сидіти на підвіконні, дослухатися до теплого дощу та мелодійного дріботіння Kathy's Song by Eva Cassidy, аромату вогкої землі, свіжої кави з гвоздикою. Пити маленькими ковточками - під шурхіт книжкових сторінок. Блукати старим Києвом Ковалинського, Рибакова та Галайби чи вуличками сучасного Львова з роману Шевченків "Кривава осінь у місті Лева", узбережжям Понту Евксинського чи морями іншої Тери з фантастичного роману Сергія Батурина. Смакувати призабуту медвяну легкість "Таэ эккейр!" Елеонори Раткевич.
Розпружувати - помалу - хребет та нерви. Щоб ненароком нікого не зачепило. Віддачею.
Посеред хаосу та авралу останніх робочих тижнів.
І раптом зрозуміти - ніхто не помре, якщо здати переклад пізніше (тим паче, що зараз він особливо не потрібний і всі йдуть у відпустку, а я все-дно не задоволена останніми вимученими сторінками), не прибрати в квартирі от-прям-таки-зараз, чи повернутися додому по 12тій ночі. І я не помру, якщо не силуватиму себе писати-малювати-танцювати-плести намисто саме зараз, ледь тримаючись на ногах від утоми. Якщо не співатиму, будьщо, коли в серці - тиша.

Звісно, була й інша Літа, не менш чарівна. У затінку дерев. Під вітами прадубів. Триматися за руки. Пити м'яту та чебрець по колу. Вшановувати ліс. Стрибати через вогнище. Співати. Танцювати. Вити. Ламати хліб. Слухати...
...знати, що сонце завжди повертається.

Some days there won't be a song in your heart. But they shall pass. And the sun always returns...

@настроение: serenity

@темы: музыка странного сна, щоденники, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Simple Warmth Toolkit, Gold in the Air of Summer, архив, галерея, мистецтво тисячі дрібниць