Проти світла ліхтарів повільно кружляє зоряний пил...
Кілька хвилин стою на порозі каварні, зачарована видовищем. Поночі тиха вулиця. Бурштинове світло ліхтарів. І зоряний пил. Саме час набирати в баночки та карафки - і побільше. Навіть по дрібці, на кінчику ножа, він завершується швидко. Зранку це буде просто сніг. Хоч зрештою, хіба сніг буває - просто?
Нарешті зачиняю головні двері. Півтемний зал тихий і затишний. Від єдиного бра над баром і кількох свічок темна деревина промениться відтінками коньяку. Гітарні перебори, здається, проходять крізь хребет. Струмом від дотику. Залишаю мідну турочку міцної кави достигати на маленькому вогні. Кілька кубиків коричневого цукру та бутонів гвоздики, паличку кориці і стрічку лимонної шкірки - в металеву каструльку на маленький вогонь. Жадібно вбираю гострий аромат. Заливаю ромом, помішую, доки розчиниться цукор. Проціджую в горнятко, підпалюю і заливаю кавою. Запаморочливий аромат - немов пестливий доторк до шиї чи зап'ястків, там, де тріпоче жилка.
Марево обриває впевнений стук в задні двері, з боку саду. І пустища.
Незнайомців четверо. Троє на сходах, ледь виразні в темряві силуети в чорних пальто і низько насунутих капелюхах. Один - під дверима, в світлі ліхтаря. Розглядаємо один одного крізь скло. Рука в чорній шкіряній рукавичці. Тренчкот в краплях дощу. Криси федори затіняють очі. Звісно, класично вольове підборіддя.
Сцена змушує посміхнутись самими кутиками вуст.
Незнайомець ледь посовує капелюха - так що видно очі. Сірі. Холодні і сталеві. Еге ж.
У відповідь на люб'язність відчиняю двері. Й чекаю, спираючись обома руками на залізну тростину.
Дощить. Рвучкий вітер хитає чорні крони.
- Доброго вечора, пані, - припіднімає капелюха. - Прошу притулку для себе і трьох чоловіків зі мною.
Чітко і зосереджено.
Ледь стримую подив.
Click. My goodness! Of all the words... He must have known...*
- Хоч ми б не відмовилися від кави і чогось міцного, будь ласка, - додає з легким усміхом.
- Welcome. As long as you obey the rules.**
Мить напруження в його очах - як і я, він стримує подив.
- You have my word, m'am. We're much obliged to you.***
Обмінюємося ледь помітними усмішками. І я запрошую гостей до каварні.
замовити каву?
Музика в темному залі пахне дощем, мокрим серпантином автостради, плямами неонового світла на асфальті. Сирою землею.
В світлі бра мелю каву. Заправляю кавоварку та машину.
Тонкі пелюстки диму. Три майже ідеально круглі чорні дірки - в піні еспресо. Спалахують кубики льоду.
З темного кутка уважно стежать за кожним рухом.
-Your order, sir. Daniel's on the rocks. Three shots in the dark. And espresso romano. The rest of the bottle is free, on the house.****
Хтось з трійці задоволено крякнув.
Замовник повертає мені стриману посмішку, задоволено вбираючи аромат кави з лимонною цедрою.
За стійкою я готую собі ще одну каву. Щільніше загортаюся в хустку і вмощююся на стільці, склавши руки на набалдашнику тростини. Милуюся - вигадливим танцем пари...
...from a steaming cup. Held by a young dark-haired woman, pale with fatigue and anxiety. She's in the kitchen, talking to another woman.
I've volunteered at the orphanage, she says.
...In a playroom she is approached by a sullen pre-teen boy.
'Hi! I'm Jane, she smiles. And you?' - 'Danny'...
...They're playing. Reading books. Talking in the parks. At last, he's smiling. Sitting under a tree he's showing his drawings. Mostly, a fair-haired girl.
'She's beautiful.' 'That's my sister'...
...'You know. These children desperately dream of real family and friends. All too often they invent one', a business-like grey-haired woman says soothingly...
...in the dark empty street she's suddenly pressed face to the wall - at a knifepoint.
'Back off, chick', someone hisses in her ear.
'What the hell's going on?' she yells struggling.
'Stay away from the boy. Or next time it will your throat', the stranger adds menacingly cutting her blouse and hits her violently against the wall...
...'Do you have any idea who that might 've been?' the friend asks - back at the kitchen.
'Not a slightest.'
'Maybe you should, well, leave. After all, he's not your responsibility.'
'You must be kidding. I won't leave a child in danger. Not Danny. He trusts me. And if can't help one child who trusts me, I'm not worth a shit.'
'Jesus, Jane! Aren't you afraid?'
'I am. Yet, I'm furious even more.'
'...we are much obliged to you for your kind assistance. I am sorry to tell you the volunteer program has been cancelled,' - the grey-haired woman again.
'What do you mean? Geez, can I... can I see Danny for a second, please?'
'Out of the question. I shall ask you to leave - now.' And with a sigh, 'Oh, Jane. Who are you working for? Why him? Why did you choose him?'
'But I didn't. He chose me. Then, who told you to cut me out?'
...'Police! Open the door!'
The moment she opens, armed policemen rush to the apartment.
'What's going on?'
'Open you bag! Now!'
Numb, she watched her bag being rummaged...
...The sun is gleaming through the foliage. She leans closer. 'Where's your sister, Danny?'
...Whispers in the dark. Bluish glow. A heap in the corner - with rats on top, tiny eyes gleaming in the dark...
She wakes up with a shriek, soaked with sweat...
...'I can't sleep a damn wink. I have nightmares. Geez! I hear voices, and...'
'No surprise, Jane. I mean, all that stress, and meth-charges...' her friend says.
'Hey, wait! I didn't tell you the cops were looking for meth…’
‘Shit!’ through the window she notices a police cruiser and an ambulance and rushes to the door...
… the headlights lit her terrified face…
…she wades through the tiled lobby dimly lit with flickering fluorescent light to the sliding door and keeps calling out, ‘Danny!’
…sudden clatter of…
...горнята - задзеленчали. Скрипнув і впав стілець. Різко піднімаю голову від свого горня - від марева пари, в якому тьмяно блимають лампи в довгому коридорі, - й фокусуюся на каварні.
Один трійці в запалі суперечки підхопився на ноги, готовий скоїти дурницю.
- Mind your manners, will you?*****
Намагаюся, щоб голос звучав спокійно і впевнено.
Наші погляди схрещуються. Високий темний силует - і двча, що важко спирається на костур.
Але пальці мої ще й досі пахнуть кавою, що я молола для них. Пальці, холодні від кубиків льоду в їх келихах.
Блимає бра над баром. Й темна кава в їх горнятах масно виблискує, мов розпечена смола.
Незнайомець ледь помітно відхиляється назад - й повертається до тренчкота. Я не слухаю, про що вони говорять. Але, перш ніж повернутися до справ, він ставить на місце стілець і шипить в мій бік:
- I'm sorry.
Десь за годину все вирішено. Трійця прямує до задніх дверей і зникає за завісою дощу. Тренчкот розраховується - й виходить на засніжену тиху вулицю.
- Thank you, m'am. Good night.
Витряхнувши зі свого горнятка краплю обсидіану на долоню, я мружуся від задоволення. Цікаво, хто підказав йому, що краще за гроші тут в обігу історії. І що можна сплести з обсидіаном.
*Клац. Дідько! З усіх можливих слів... Він, певно, знав...
**Ласкаво просимо. Доки Ви визнаєте правила.
***Даю Вам слово, пані. Ми Вам дуже вдячні.
****Ваше замовлення, пане. Джек Деніелс з льодом. Три пострілт в темряві (міцна кава: суміш еспресо та кави з кавоварки). Еспресо романо (еспресо з цедрою лимона). Решта пляшки - за рахунок закладу.
***** Поводьтеся пристойно!