All we are is dust in the wind. Stardust
Від морозу тріскаються губи. Злизую кров. Роззираюся.
В темряві хащі поглинають сад. Підступають ближче - під поріг каварні. Чорне гілля стукає у вікна, дряпає двері, шарудить дахом. Прислухається. Є хто? Здається ще мить - і вони заплетуть її, сховають від ока - років так на сто, мов замок сплячої красуні. Темні вікна каварні мовчать.
І я мовчу. Ключ слухняно обертається в руках - зачиняючи двері, стуляючи віконниці.
Сніжить.
"Ой ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота.
Питається сон в дрімоти - "Де ми будем ночувати?"
Ходи до нас ночувати і дитину колисати..."
Я тихенько наспівую колискову в щілини віконниць.
Сніжить. Росте-виростає снігова ковдра на даху.
Тихо-тихо, дрібним кроком - відступаю, наспівуючи.
Сніжить. До ранку не залишиться моїх слідів. І снігові замети сягатимуть вікон.
Рипить.
- Кажуть, в місті почали закликати весну, - стиха каже L.
- На добро. Зарано кликати її сюди.
- Колись ми запалювали свічки і танцювали в колі.
- Один кола не творить, L. Ти бачиш ще когось?
- Може ми недостатньо кликали?
Хочеться кинути їй якусь шпильку. Та що з того? Може, ми недостатньо кликали. Може, їм більше тут не смакує.
- Каварня не існує без відвідувачів, L. Пригадай, хто бував тут за останній місяць. І як не віриш собі - заглянь в облікові книги. Може, зараз не сезон, га? - криво посміхаюся. - Почекаємо до літа? Не забути б дізнатися наймодніші коктейлі і треки сезону.
- Не блазнюй, - обриває вона.
- Може, ми не вшанували зиму - належно? Тоді ще маємо шанс, - я дивлюся на сніг, лапатий білий сніг стіною.
- Тримай, - кидаю їй в'язку ключів. - Може, хтось прийде сюди - зігрітись з дороги. Може, докликаєшся гостей. Весни. Диви тільки горло не зірви.
- А ти?
- Піду просувати рекламу в містах і селах, еге ж, - чергова крива посмішка. Остання.
Не озиратися. Не озиратися. Не озиратися.
Dear L.,
я написала тобі листа - закоцюблими пальцями на вікні.
Я перепалила всі сірники - але так і не засвітила жодної свічки. Вони миттєво гаснуть в тремтячих пальцях.
Чому випала така зима? Для чого випала така зима?
Піду шукати віповідей. Піду шукати вогонь.
Особисте:
Коли ми з вами в останній раз танцювали разом? В одному колі? Коли ми з вами в останній раз співали - разом? Розповідали казки? Пекли тістечка і варили каву? Розмовляли - чи мовчали, разом? Коли ми в останній раз чули серцебиття один одного? Чи бодай намагалися слухати?
Ми просто більше не танцюємо в одному колі.
Це не робить нікого поганим. Це не робить нікого ні на Джоуль менш чудесним.
Я рада - чути про ваші успіхи. Я рада чути відгомін вашого танцю. Я рада, що ви є. Я рада, що ви були. І наші долоні пам'ятають тепло.
Ми просто більше не маємо потреби танцювати в одному колі.
Можливо, це зміниться з часом - як вже змінювалося не раз. Можливо - ні.
Гарної дороги всім.
-
-
03.02.2012 в 20:31-
-
03.02.2012 в 21:20Хм... і що надумала?
-
-
03.02.2012 в 21:22