Letters to the OtherSide [С облаками в голове]

[Llynn]

Цілуй уста в уста небесну воду,
немов не йдеш – летиш поверх дощів,
мов з плащаниць уже, а не з плащів
стіка в принишклу землю дух Господень.
(c)

послухати небесну воду

Morj - Пара с облаками в голове

Dear L.,

у нас дзвінко-прозоро й сонячно. У нас - шумно й людно.
Зі стріх вода капле. Шумить, дзюрчить, вирує вулицями. В струмочках купаються голуби й вмивається сонце.
Хлюпають калошами діти, пускають "човники", дзвінко сміються.
Дорослі звісно хитають головами, сваряться. Мовляв, мокро, брудно! бррр! Мовляв - весна покаже, хто де срав.
Буркотять - такі, знаєш, розбурхані зі сну. Але - ловлять обличчям сонце й вираз такий розгублено-замріяний і п'яний.
Не всидіти вдома. Сонце б'ється в вікно. Вітер стукає в двері. Вода дріботить дахом... тук-туку-туку-тук... Є хто?
Варто бодай на мить висунути носа з цікавості - й крізь шпарину увірветься вітер, підхопить - й от уже незчуєшся як летиш вулицями, ошалілий від дзвінкого багатоголосся.
Поряд захоплено шпарять музики - в гітарах й барабанах відлунює капіж. Підморгують: "Так просто. Легкоруч. З хмарами - в голові." А на щоках - зорі, а в чудернацьких капелюхах - вітер.
"Так просто, - усміхається Магда, заколисуючи синочка під капіж. - Цілуй уста в уста небесну воду."
Й з уст її - не слова, то, здається, сиплються навсибіч зернятка світла, ладні прорости дивоквітами.
Так просто, - озиваюся я й ловлю небесну воду - запарювати чай, випікати жайворонків, сплітати намистинки. - До губ неба - лише півкроку. Ходімо - лазити київськими кручами. Вуличками в небо. На дахи старих будинків. Тільки тихо - не поруш сон янголів. Як? Хіба ти не чув, що на горищах старих будинків, на маківках київських гір, спочивають янголи? А ще дракони й химери. Диви, як зручно тягнеться сонячна кладочка до ондечки тієї хмари. Ну ж бо, ходімо! Тримайся за мою руку. Так просто. Не стискай рук в кулаки. Інакше як цілуватимеш небо долонями? З хмарами в голові - ширяємо над землею. Диви - до губ неба менше півкроку. Менше півподиху...

Додому повертаюся поночі. Розв"язався лише один берц - а вже півметра від землі, задіваючи гілля, пливу - повільно й обережно - щоб не розхлюпати небесну воду й місячне молоко. Місяць вповні, важкий і круглий, пружні теплі цівки струменять в дійницю - тільки й встигай підставляти. Заношу в каварню, наповнюю глечики й дзбанки. Здається, посмішка світиться крізь шкіру, м"яко-молочно. Здається, всередині пульсує пухнасте сонечко. Чи не з того зернятка, що так щедро розкидала Магда? Здається, ось-ось...

Листа я нашептала в місячне молоко й повісила дзбанок на яблуні в саду.

P.S. Крізь сни мої й досі мчать вовки - в рихлому снігу відбитки лап миттєво запливають водою.
А я шепочу навздогін:
Біжи-біжи, стара біла лосице. Вовки вже взяли слід.
(лист від 26 лютого)

 myfavoritetoy,  Nessime_,  Ann Chupus,  Кадавр., welcome! Чого бажаєте?

Шалений травень. Бузок і зливи. Минулися тюльпани, розтанув білий цвіт вишень та абрикосів. Зате ширяють душі ірисів і квітне полуниця. Причащена залізничною водою й житнім хлібом, карпатськими джерелами, сонцем й дорожнім пилом, я щаслива. Лише - не встигаю наздогнати каварняними хроніками.

@настроение: с облаками в голове

@темы: ссылки, музыка странного сна, МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ, Letters to the OtherSide, архив

Comments

[Karolina Cienkowska]

Ты очень светло пишешь.
И, чтобы не плодить комменты, - я думаю, что это не только для окружающих записки, но и для тебя самой. Ориентир, выжимка самого лучшего из того, что происходит. То, к чему можно вернуться спустя месяцы, перечитать и обрадоваться. То, на что можно и нужно ориентироваться при закладке камешков в фундамент будущего. Я всегда читаю их, улыбаюсь, но не всегда знаю, что сказать - смайлик? Это же эмоции. Это твой личный дневник, за которым мы следим, но не вмешиваемся.

[Llynn]

Karolina Cienkowska, дякую.
Я знаю - що в першу чергу це записи для себе. Я хочу пам"ятати. Я пишу листи собі - крізь час.
Варто вирішити одне питання - як постають інші.
Наявність відгуку не впливає на факт існування щоденника і появу записів, й навіть на стиль викладу не впливає - бо мені таки самій приємно заморочуватись над створенням "цукерочки", бурштинової намистинки.

Але... відгуки теж маркер того, чи вдався текст - для інших.
І - підтвердження, що він комусь світить.

Ось це питання я зараз і вирішую.

Бо я - хочу - МУШУ - світити.
От з цим хочу, мушу, можу, роблю я й розбираюся. Зокрема - чи світять комусь мої записи.
Онтологічне питання, на яке наразі зав"язане моє існування.

Дякую за відгук.

До речі, смайлики - теж добре)) Зрештою, мої записи апелюють до емоцій, тож...
Я й сама часом не знаю, як інакше відповісти/відгукнутися, аніж поставити смайл.

Дякую, сонце))
Звертання "сонце" вживається в прямому значенні, а не як лагідне щось-то-там. Тому то до когось звертаєшся "сонце", до іншого "чарівний" і т.і.

[Karolina Cienkowska]

Llynn, да, светят. Все. Лично я очень хочу читать их и дальше)
Офф - ты с нами завтра идешь в кино? А в кафе? В кино на 12 (кинотеатр "Киев", "Мрачные тени", около 30 грн), кафе - New-York Bagel, мы туда ближе к 3 подойдем, там чизкейк примерно 22 грн.

[raidhe]

Автор пиши истчо. И слови меня живьем, плз)

[Llynn]

raidhe, дякую))
Добре))

[Llynn]

цитата. Висітиме тут - у відкритому записі. Трапилася мені в комірчині чернеток - як ліхтарик)) Деякі правила гігієни нібито й очевидні, нібито й знаєш, але бува потрібно - нагадувати.

Представьте себе, что вы стоите на самой высокой горе мира, и всё реально ниже вас. Однако — так дело обстоит только в вашем мире. А мир у каждого человека — свой, и каждый в нём правит ровно так же, как и вы в своём. Этакие пузыри, заключающие в себе миры, плавают в некоем оснащённом общими объективными законами космосе, и, для общения между их владельцами, на время сближаются. Их владельцы договариваются о сходстве кое-каких смыслов, чтобы обменяться парой слов.
Образы тех, с кем вы общаетесь, находятся в вашем мире ниже вас. У вас вся полнота власти и ответственности — только перед собой. Ничего выше нет. Даже интеракции с другими несут в себе часть (по идее, половину) вашего мира с вами во главе.

...правила безопасности при работе с объективным миром не отменяются, а вся мера ответственности ложится на вас, как и исключительное право принимать решения относительно подотчётной вам части реальности. Это я поминаю Княжну с её "Хотите ли вы этого сейчас за такую цену" и "от вас зависят ваши престарелые родственники, дети и домашние животные", то есть то, что напрямую зависит от вас (по обстоятельствам, как ваши дети, или по вашему решению, если вы согласились присмотреть за чужими). Не стоит лезть в чужой "пузырь", чтобы сталкивать там с горы его владельца, интереснее заняться своим миром. И признать, что в нём только вы и объективные законы, ничего больше, никого выше.
Что это дало мне? Я всегда богохульственно (хех) ставила выше себя всяческих "значимых других". При этом, то, что вкладывается в это определение социальной психологией, вполне нормально — признанный, легитимный авторитет. Я шла дальше, и давала им в руки часть власти над собой. Я отвечала перед научницей и согруппниками в том, что должна защитить диссер (иначе я так обосрамлюсь, ойй); я отвечала перед согильдейцами в бессмысленной онлайновке за то, что, ну, на мне же гильдия, я же должна же им что-то делать, как-то ублагонавоживать их жизнь. Отвечала и перед заказчиками — раз они доверили свои пожелания именно мне, значит, я должна им...
Так вот. Флэшины слова "нет никого выше тебя" дали мне шанс задать себе такой вопрос: "а в чём собственно мой долг перед этими, в разной степени чужими людьми?". Это отдельные личности с их жизнями, с их "пузырями"-мирами. И им становится теплее, когда они знают, как я переживаю этот долг перед ними? Да они вообще могут о нём и не знать! А если кому-то из них, извращенцу, нравится, что я страдаю под гнётом этого долга, так это вообще уж совсем не моё дело, и просто возмутительно есть))

Выше нас никого нет в нашем мире, мы отвечаем за все события перед собой только. С этим образом следует быть осторожным, поскольку объективных законов мира (сила тяжести) или конвенционных законов социума ("преступление и наказание") этот факт не отменяет. Но ставить в своём мире кого-то над собой — это способ вычеркнуть свои силы и свою ответственность перед собой лично.
Мера ответственности в каждом отдельном случае — вещь чрезвычайно тонкая, где-то определяемая традициями, а где-то идущая им наперекор, где-то сводится почти к закону, а где-то находится интуитивно. Главное — понимание того, что ты сам отвечаешь за то, что творится вокруг в более чётком и узком смысле, в смысле более трезвом.
(с) Анда