Ранок пахне кавою - і трохи морем. Доки відвідувачів немає, нарешті влаштовуюсь за столиком, що його останнім часом облюбувала L. Спершу вона просто надовго засиджувалася тут - з ноутом і мапою. З тим шалено сконцентрованим виразом обличчя, коли людина не завважить навіть гарматного обстрілу. Зрештою їй, певно, набридло таскатися туди-сюди - й відтак в каварні з"явилася нова окраса, столик з мапою під склом. Й то був лише початок. З"являлися фотографії і світлини, вирізки з газет, записки, збиралися стосики книжок, гуртувалися люди, один за одним порожніли кавники... L. лишала собі записки, щоб подумати у вільну хвилинку. Й хтось першим наважився відписати їй на тому стікері. Закрутилося...
...все так просто починалося... Ми ж бо просто хтіли в Карпати автостопом...
Київ - (автомагістраль Київ-Львів Е40, залізниця, автобуси, маршрутки) - Коростишів (100 км) - Житомир (129 км) - Новоград-Волинський, колишній Звягель (204 км) - Корець (270км від Києва, розв"язка на трасі Е40) - Великі Межирічі (22 км від Корця (бусом?), або по трасі до поворота на Губків та Невірків (близько 30 км), й далі - 7,5 км) - Гоща (від повороту на Невірків 10 км по трасі, ще 2 км від траси) - Рівне (60 км від Корця, 318 км від Києва) - Клевань (+ 29 км, з км від траси, або залізницею з Рівного) - Олика (+ 17, з них 15 км по дорозі від траси ) - Луцьк (33 км: від Олики до Дерно й по трасі Н22) - Дубно (54 км, траса Е 85) - Львів (понад 140 км, траса Е40) - Мукачеве (близько 186 км, траса Е 471/Е50 або залізниця).
Я намагалася прокласти на старовинній мапі маршрут, зазначений на стікері, коли почула за спиною голос L.
- Спершу все було просто. Чом би не поїхати до Мукачева автостопом? Трасою Е40 до Львова, а потому - Е50 до Мукачева. Просто? Якби мені до рук не трапилися різноманітні ресурси з пам"ятками - замками, костелами, палацами. Тому що тут, в Корці, наприклад, руїни замку Острозьких-Корецьких. І бароковий костел. І в Дубно - замок. І в Клевані - теж руїни замку, Чарторийських, і казковий тунель закоханих. Але ж йой! - Клевань же лежить на іншій трасі, на Луцьк. То чом би не поїхати в славетний Луцьк? Їй-бо, якщо вже їхати автостопом, то сповна насолодитися вандруванням й побачити на власні очі всі ті пам"ятні місцини! А відтак смакуєш, роздивляєшся нові фото руїн - й старовинні гравюри. І читаєш - бо ж кожна пам"ятка має свою історію. От тільки - книжки, вони як каварні - викривляють простір. Й незчуєшся, як розсунуться стіни. Й крізь них просочиться, заструменить, вихлюпнеться місто - гомінкими ярмарками, пишними шляхетськими балами, криком татарви, залпами козацьких гармат чи фріцівських рушниць... Історія - вона не десь там, не на сухих сторінках підручників, вона - тут. Сплетена в тугий клубок нервів, так що губишся за який кінець тягнути. Князі Острозькі, православні, боронителі від татарських набігів, уніати й ревнителі польської королівської влади, що подавили козацько-селянські повстання Косинського і Наливайка, засновники Острозької Академії, а точніш засновниця - Галшка Острозька, Чорна Княгиня, життєпис якої нагадує бріф для сценарія фільму, власники маєтностей на Поліссі - нині розрізаному державними кордонами, їй-бо, кордони часом така політична умовність. Й мені перехоплює подих, коли на ключ озивається не лише Острог, де й досі стоять замок і Акадмія, але й раптом відлунує притлумленим дзвоном совдепівське промислове містечко. Якщо правильно покликати - Звягель. Й нестерпно цікаво, кого доведеться пригощати біля вогнища до третіх півнів, якщо заночуємо десь в полях обабіч траси.
L. замовкає й раптом додає присвиснувши: Й то ми ще навіть до Карпат не добралися.
Ранок пахне кавою. Полином і димом.
маршрут на сучасній мапі
Під скло можна буде невдовзі зазирнути - в коментарях.
Між іншим, якщо клікнути на клаптик старовинної мапи, можна загубитися посеред велетенської карти України Гійома де Боплана. Enjoy!
@настроение:
вечная жажда у кромки бегущей воды
@темы:
ссылки,
музыка странного сна,
комірчина,
The Cookbook of Good Mornings,
Польові дослідження з української культури,
Дай мне напиться железнодорожной воды,
МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ,
світлини,
У пошуках утраченого часу,
архив,
галерея
-
-
17.07.2012 в 18:46-
-
17.07.2012 в 23:48Але він в інший бік.
Може, якщо вистачатиме часу й інші погодяться, то й в Острог заскочимо))
-
-
18.07.2012 в 00:01-
-
18.07.2012 в 02:24Якщо вийде, я буду рада) 47 км - небагато, але все-таки вбік.
Так чи інакше всі точки, окрім Києва і Мукачева, - умовні. В дорозі побачимо))
До речі, ви до Острога машиною добиралися, чи?
П.С. Давай ще сходимо погуляти - до поїздки? Видужуй))
-
-
18.07.2012 в 19:29На щастя, Полісся лишилося не лише в літописах та на мапах. Й діти давнього лісу й досі гомонять - вище траси Коростень-Сарни-Ковель (зокрема серед Шацьких озер, в Поліському, Рівненському та інших заповідниках). Й то я мовчу про Біловежську пущу! (Про Чорнобильську зону відчуження я промовчу, гаразд?)
Ба більше, на щастя, навіть неподалік Житомира шумить зелень берегами Тетерева (та й не лише Тетерева, йой-йой! скільки там річечок!), серед мальовничих скель.
Наприклад, під Коростишевом. Та в Денешах (між іншим, там лишилися руїни палацу Терещенків).
В наш час Тетерыв несудноплавний, хіба весною можна на байдарках пройти. А колись (хоч би й за часів Геродота) землі Житомирщини булт густо вкриті лісом, доріг було мало й вантаж перевозили річками (Уж, Тетерів, ...) на легких човниках, для їх обшивки використовували міцний, легкий і водонепроникний матеріал - кору липи. З конем кор (кора) пов"язують і назви Коростишів, Корбутовка і Коростень (останній, Іскоростень, можливло "Из коры стень" (стены)).
Не так, на жаль, з містами. В промислових обласних і райцентрах та залізничних вузлах, де "й досі стоять радянські кадври" вже не впізнати одні з найдавніших міст Київської Русі - Житомир (884) та Іскоростень (нині - Коростень). Татарва, буремні роки "огнєм і мєчем" (тим паче, багато містечок були переважно дерев"яними). Але не те що від польських магнатів, від часів Російської імперії мало що лишилося - обидва міста були сильно зруйновані в роки Другої світової (Коростень - вщент). І контрольний поцілунок - радянські часи, індустріалізація, зрештою - люди та їх потреби.
Щось подібне можна розказати про Коростишів, Новоград-Волинський (відомий ще з Галицько-Волинського літопису Звягель; обличчя цього міста, мабуть, найбільше змінило розташування тут військового містечка - в палаці Уварових-Мезенцевих), Рівне. Нині це, як кажуть, типові провінційні містечка.
Відтак на фоні починаєш радіти - кожній дрібці сонця в холодній воді.
(Все це поки що попередні судженння на основі інформації з Інтернету. Можливо, якісь висновки вдасться зробити - побачивши все на власні очі. Й може, для певних висновків мені бракує... розуміння? В першу чергу розуміння радянської доби й загадково місива в людських головах)
Коростень: могильники-кургани VIII-Х ст., які знаходяться за будинком міськради. А на території міського парку розташовані так звані Ольжині купальні (велетенські гранітні брили над Ужом, в парку ім. Островського).
Ще один об'єкт, який зацікавить туриста: бункер-штаб колишнього Коростенського укріпрайону (т.з. об'єкт "Скеля", 1930-ті). В бункері діє музей "Об'єкт "Скеля"".
Про Коростень: тут і тут
Пам"ятка природи "Купальні княгині Ольги"
Коростишів
Бароковий костел 1702, 1798 р., побудований родом Олізарів, капличка з родинним склепом, плебанія, залишки маєтку Олізарів, двоповерхова будівля вчительської семінарії (1870-ті), маленька дерев'яна церква, приміщення колишньої поштової станції ХІХ ст. (зараз автостанція).
На березі р. Тетерев стоїть давньослов’янський ідол у вигляді жаби. Його підняли з води і встановили на скелю Фелінського ще у ХІХ ст. на кошти Олізара.
Про Коростишів - тут (цікаво, як по-різному люди бачать все навколо)
Костел Різдва Прсвятої Діви
Житомир
До нашого часу дійшли хіба уламки старого Житомира - 19 ст. (вважається добою розквіту міста як центра Волинської губернії. Будуються храми, гімназії, театр, пансіон благородний дівиць, залізниця...)
З цікавого: на Житомирщині й досі проживає значна кількість католиків.
Найголовніший і найстаріший наразі католицький храм Житомира - катедра св.Софії (Кафедральна вулиця, Замкова площа). Храм було збудований в 1737-51 рр. (за іншими даними, в 1746 р.) в стилях пізнього ренесансу та бароко. Місце вибрали вдало - на старому замковому майдані. 1801 року капітально перебудований в класицистичному стилі. Висота дзвіниці - понад 26 м.
Один з пілонів прикрашає барельєфний портрет видатного піаніста і композитора Юліуша Зарембського, який народився в Житомирі 1854 р. Його Квінтет для фортепіано g-moll, присвячений його вчителеві Ференцу Лісту, вважається найвидатнішим твором польської романтичної камерної музики. На жаль, композитор пішов з життя зовсім молодим - помер від туберкульозу 15 листопада 1885 р. Останні 5 років життя працював професором Брюсельської консерваторії. Був Джиммі Хендріксом свого часу - так, в Парижі в 1878 р. глядачі зачудованно спостерігали його гру на двох клавіатурах одночасно. Багато концертував - виступав у 1874 р. в Києві та Одесі. Ну і в інших містах: Рим, Неаполь, Константинополь, Варшава, Лондон...
Могила композитора знаходиться на старому польському кладовищі Житомира, неподалік відновленої каплиці, а серце, за легендою, замуровано в катедрі св. Софії.
В розкішному нео-бароковому палаці єпископів, який знаходиться поруч з катедрою, зараз розмістився краєзнавчий музей (його початки сягають 1865 р).
Так званий "семінарський костел", він же костел Яна з Дуклі (вул.Київська, 4), був зведений для бернардинського монастиря (1760-1844) у 1842 р. (на місці згорілого дерев"яного костелу 18 ст.).
Бернардини повернулися до Житомира у 1992 р., тоді ж, у 90-х, було відновлено костел і кляштор.
В самому костелі довелося піти на деякі відступи від канонічних правил: через те, що перед входом до храму в радянські часи було зведено житловий будинок, через який до святині важко зайти, було змінено напрям головного вівтаря: його поміняли місцем з колишнім входом.
Поруч - вулиця Михайлівська. Кажуть, вулиця музик, вернісажу, кафе - й першого мурованого православного храму Житомиру (19 ст), Михайлівського собора.
Йой - а ще на Кафедральній вулиці музей природи, розташований в колишній Хрестовоздвиженській церкві. З мамонтом у підвалі.
Про Житомир: тут, тут, тут i тут.
І фотографії старого Житомира - тут.
Новоград Волинський, колишній Звягель
Про місто можна почитати тут і тут.
"...мав тим не менш в минулому хвильку блиску та слави, по яким до цього часу залишилися сліди в могилах та руїнах, переказами, як зеленим плющем, обвитих"" - ці слова з Tygodnik Ilustrowany 1863 року про Овруч, мабуть, підходять до більшості містечок Житомирщини. Багато з них колись мали свій блиск слави - чи за княжих часів, чи завдяки Оноре де Бальзаку чи цукрозаводчикам Терещенкам.
Лишилися руїни, могили, легенди і казки, вогник очікування, радянські кадаври.
Кому цікаво, можна оглянути ресурси тут і тут.
Що ж до Новограду-Волинського, то ми дійшли до маєтностей князів Острозьких (точних кордонів либонь нема, бо землі переходили з рук в руки під час родичань й сутичок... рід згас у 17 ст. (?), землі розвіялися й навіть ординація (неподільні землі) була з-під поли роздарована)
Доки ми їдемо в Корець, можна поговорити про Острозьких.
-
-
18.07.2012 в 20:19Мии. Ну вот лечусь) Надеюсь, еще успеем встретиться)
-
-
19.07.2012 в 13:47-
-
19.07.2012 в 17:13Ми-бо будемо їхати значно ближче до центру та ще й по жвавій трасі.
Про Полісся можна почитати, наприклад, тут, або тут, або тут і взагалі пошукати відповідно до власних уподобань наприклад, про народний стрій. Багатотомні монографії. Чи ж роман "Гонихмарник" Дари Корній, таки собі "Сутінки" по-українськи.
Я ж відкладаю цей ласий шматок на наступний раз - босими стопами вгрузати в землю й слухати казки дідів-віковічних дерев й поцілунки перелесного вітру.
-
-
19.07.2012 в 17:15Ти вже в Іркутську)) Вітаю! Вірю. Щасти)
(радісно тебе чути - мов поцілунок вітру)
-
-
19.07.2012 в 18:46-
-
20.07.2012 в 16:55Розповідь про кнізв Острозьких вже здається мені таким собі бріфом історії України 14-17 ст. - в особах
Засновником роду був (волинський князь) Данило (14 ст.), який побудував перший замок в родовому гнізді князів, Острозі, - нині це найдавніша кам"яна споруда Острога, частина замку - Вежа Мурована.
У 1341 р. брав участь у боротьбі феодалів Великого князівства Литовського проти польського короля Казимира ІІІ (за землі Галицько-Волинського князівства). Данило об"єднався з татарами і перебив залишені Казимиром гарнізони, після чого вторгнувся в Польщу й спустошив Краківску, Сандомирску і Люблінску землі. На Віслі армія Казимира розбила Данила, але Казимир на деякий час був змушений відмовитися від спроб завоювання Галицких земель.
Великий князь Литовський Гедимін все-таки домігся поставити володарем Волині свого сина Любарта. А от Галичину зрештою таки отримав Казимир, непоганий король, до речі.
Йой, Гедимін і Гедиміновичі - то дуже цікаво і весело. Цілий пласт історії України, Білорусії, Литви. Боротьба за владу - зокрема за землі Русі. Заснування міст. Боротьба з татаро-монголами (битва на Синіх Водах) німецькими лицарями (Грюнвальдська битва) і т.і. І звісно, початок довгого ворохобного процесу об"єднання ВЛК і Польщі - коли онук Гедиміна, великий князь Ягайло, одружився з польською королевою Ядвігою - 1386 р. Нащадками Гедиміна були польська королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди: Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Несвицькі, Чорторийські, Корецькі, київські князі Олельковичі, а також московські роди Голіцини та Трубецькі (й то не весь список. Хто впізнає в тому списку відомі прізвища - вітаю
Щодо походження самого Данила Острозького - то дискусії точаться й нині.
Ось ми підібралися на мапі до Корця. Корець отримав у володіння син Данила, Федір Острозький, - князь, луцький воєвода, монах і православний святий. Він же й побудував в Корці замок, на руїни якого ми прийли подивитись)
Отож, Корець, Заслав та багацько сіл Федір отримав грамотою великого князя Ягайла 1386 р. (1380?), підтвердив свої права на Острог - і заклав основи земельних багатств роду.
Зі своїм загоном Федір приймав участь у Грюнвальдський битві 1410 р. - тоді перемога союзних військ Королівства Польського і Великого Князівства Литовського під проводом короля Владислава ІІ Ягайла і князя Вітовта зупинила експанцію німецьких лицарів (Тевтонського ордену) на схід.
З цікавого: ще нещодавно двоюрідні брати Ягайло (той, що одружився з Ядвігою, засновник польської династій Ягеллонів) і Вітовт воювали між собою щодо незалежності Великого Князівства Литовського (між іншим, то вже друга Литовська громадянська війна - а радше міжусобиця, бо за владу боролися родичі. І методи були типові для того часу. Ну там, заточити дядька у в"язницю - й задушити там...). Й союзником Вітовта у війні був Тевтонський Орден. В той же час Вітовт проводив походи проти золотоординців і намагався відбити у них Чорноморське узбережжя (частково йому навіть вдалося). А от - бац! 1410 р. - колишні супротивники об"єднуються проти зростаючих домагань Тевтонського ордена. знаєте, хто виступив на боці союзних польсько-руських військ? Золотоординські татари!
А що ж наш Федір? Кажуть, воював проти тевтонців разом з Яном Гусом. Підтримував Свидригайла й боротьбі проти польського короля (Владислава Ягайла. так) і обороняв від поляків Волинь.
Наприкінці свого життя (за одними даними — бл. 1441, за іншими — бл. 1440 р.), кн. Федір Острозький покинув свої світські справи і постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під ім'ям Феодосій. Жив він у Дальній Феодосієвій печері, де і похований, померши монахом. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. його було канонізовано.
Замок Корецьких-Острозьких
Будівництво фортеці та її укріплень над річкою Корчик розпочав князь Федір Острозький у 1386 р. З трьох сторін замок був оточений глибоким ровом, який надійно захищав фортецю від нападу. Із заходу вона була надійно прикрита річкою. До замку Острозьких можна було дістатися лише через міст. А в ХVI ст. новим власником замку, князем Богушем Корецьким, до фортеці були добудовані нові укріплення. Пізніше, на протязі XVII—XVIII століть, Корецький замок був перебудований на зразок палацу. Востаннє, 1780 року, його перебудував князь Йожеф Чарторийський. 1832 року палац-замок згорів і з тих пір в ньому не проводилося жодної суттєвої реконструкції. З колишнього замкового комплексу наразі залишилися лише руїни. Надбрамна вежа знаходиться у занедбаному стані і представляє собою триярусну, прямокутну в плані споруду. До неї примикають залишки двоповерхових будівель. Через замковий рів, до фортеці веде віадук.
Йой-йой! Які часи! Яке ворохобство! Куликовська битва, Сині Води. Грюнвальдська битва. Громадянські війни. Змови, таємні договори і династичні шлюби. Гуситські війни. Хрещення Литви... Live Fast, Die Young!(кожного разу думаю - на дідька мені ворох інформації про історію, зрештою - ці події були так давно, що вже не мають значення. Але щойно потягнеш за один кінець того клубка, як невзмозі зупинитися. Може тому що навіть опис цих подій в Вікіпедії тягне на бріф для блокбастера чи на нову епопею в стилі "Песни Льда и Пламени", чи радше "Вежі Блазнів").
мапа Великого Князівства Литовського
-
-
20.07.2012 в 16:55Костел св.Антонія (1533 р., 1706 р.)
Свято-Троїцький жіночий монастир
Монастир у Корці був заснований близько 1571 року князем Богушем Корецьким як Воскресенський. Був двічі руйнований. Відновлений як францисканський кляштор у 1620—33 княжною Софією Корецькою (у чернецтві Серафимою, від 1580 ігуменя монастиря) коштом її племінника князя Самуїла Корецького на честь Святої Трійці.
У 1620—1630 у Корецькому францисканському Свято-Троїцькому монастирі спорудили барокові костел та корпус келій.
У 1752—65 монастирем володіли уніати, а указом імператриці Катерини II від 12 квітня 1795 року монастир було знову відкрито як православний.
Після політичних збурень 1830 року костел скасовують і переосвячують як Троїцьку церкву, а отже, з'являється потреба надати йому православних рис. Тому у другій половині ХІХ століття західний фасад колишнього костелу надбудовується дерев'яною баштою з високим шатром, а в східній частині над середнім нефом зводиться четверик з п'ятьма главами, непропорційно маленькими, порівняно з суцільним об'ємом храму.
У 1863 весь кляштор передається православному Свято-Троїцькому монастирю, в який перевели черниць із Свято-Воскресеньського. Організовано притулок для дівчат.
У Свято-Троїцькому храмі зберігається стародавня ікона Божої Матері — Споручниця грішних (надав її монастиреві 1622 року Ян-Карл Корецький), привезена або з султанської Туреччини, або прямо з Риму. За переказами, до неї молилась свята преподобна Марія Єгипетська в єрусалимському храмі.
У монастирі похована Анна Олексіївна Андро (дівоче прізвище — Оленіна; 1808—80), якій російський поет О. Пушкін присвятив низку поезій. Вона прийняла постриг в Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі. Г. О. Оленіна була щедрим добродійником монастиря, якому вона свого часу пожертвувала багато орної землі та ліс, а також дарувала свої кошти на утримання школи-притулку.
Серед цікавих споруд міста належить виокремити «бджолиний храм» на пасіці Свято-Троїцького жіночого монастиря. За словами монахинь, «бджоли — чисті та працьовиті істоти, гідні мати свій храм».
читати далі - такий собі відгомін історії України в одну містечку