Dear L.У нас знов зимно. Немов і не було тої короткої шаленої відлиги. Повз каварню пробігають люди. Розгублено шморгають носом. Кинувши похмурий погляд на сіре імлисте небо, щораз глибше ховають руки в кишені й втискають голову в плечі. Або ж ховаються у нас, у затишку.
Тут тепло. Густо пахне кавою і прянощами. Еге ж – на стійці парують імбирний чай і кава з імбирним молоком. З кухні звабливо пахнуть пироги з грибами і шоколадні сирники. Й горнятко масали чекає кожного гостя. Розімлівши в м’яких фотелях, в теплі пледів, вони гріють руки горнятами, задоволено принюхуються.
Але знов зітхають – варто мимохідь глянути на кучугури снігу й сльоту за вікном.
- Та коли нарешті весна прийде? – опустивши руки з основою для ляльки, дівчина в кутку різко відкидається на стільці.
Тут, обабіч стійки, серед барвистих клаптиків і клубочків, поміж горнят з чаєм – Магда вчить охочих робити ляльок-мотанок.
- І правда, - зітхає інша. – Зо тиждень тому така теплинь була. А тепер… Знову морози. Коли? Ну коли вже весна прийде?
- А коли покличете, - усміхаюся я – й мимохідь приклавши руку до живота, дослухаюся, як б’ється сонце, щораз дужче… ось-ось… вихлюпнеться через край.
Магда бавить малого лялечкою – й усмішка на її устах світиться, м’яко-молочно. Краплі намистинок стікають косами лялечки на брунатну, ще не помережану травами, сукенку. Й тихо дзвенять сережки на прийдешньому вітрі.
читать дальше
- То все пережитки і забобони, - хмикає інша.
- Може й так. Зате хороший привід утнути веселе свято, - відповідає Магда. Малюк на руках радісно гукає і плескає в долоні.
З вершечка пагорба біла лосиця окидає оком білосніжні простори. Тоті вовки спершу мусять її наздогнати. Тоті прибулі та переярки ще мусять змужніти.
За кілька днів у каварні було людно. Вдень випікали жайворонків, горобців й різномасті кулічики, які тільки могли виліпити дитячі руки. Якраз згодилося місячне молоко, що я зібрала під час відлиги. Прийшли музики – співати веснянок. Дзвеніла музика троїста. Й разки намистинок в моїх руках суголосили їй.
- А що далеко весна? – питаюся, коли музики хвильку відпочивають.
- Та щось не видко, - відгукується роззираючись L.
- Он які кучугури лежать, - докидає хтось з гостей.
- Ну то нумо покличемо її всі разом, - усміхається одна з гурту музик.
- Щосили. Голосно-голосно. А то щось вона забарилася. Чи не заспала бува, - додає інша.
- Нумо – в кого є музичні інструменти, підіграти нам? – питається третя.
Й один з музик заходився роздавати брязкальця, тріскачки, бубончики.
- Ой, а в нас нема, - сумно озвалася якась гостя.
- Як так нема? – дивується L. – А долоні й закаблуки? А браслети і намиста? А ложки й горнята, стільці, столи і табуретки врешті-решт?
Серед відгомону сміху перша музика заспівала.
Ой весняночко! Де ж твоя дочка?
Швидше й швидше гупа бубен в руках іншої. Стукотить між ребер. Й зал озивається шаленством звуків.
Тріщить, репає лід. Гупають розбиваючись брили льоду. Дзвенить капіж. Дзюрчать струмки. Й здіймається вітер.
- Ану, хто буде зиму проганяти? – гукаю я, відкриваючи двері.
Шумливий гурт зі сміхом враз зірвався й вибіг в сад.
Лишилося хіба кілька людей, музики і я. Готую трав’яний узвар й масалу – для музик і загоничів, коли повернуться.
Й серце стукотить шалено.
В засніженому лісі вовки заганяють білу лосицю.
Один, ярий і дужий, - вже валить її в сніг.
Вона пручається, така тремтлива. Така солодка…
Тягне, бубнявіє, млоїть.
Вона грається, така лукава, молода вовчиця з рудим полиском хутра, борюкається з ним в снігу. Й від розпашілих тіл він тане. Бубнявіють водою бурульки, в несилі зриваються, капають, дзюрчать струмочки й всотуються у брунатну землю.
Бубнявіє. Репає. Й - скрикуючи - розпускаються бруньки.
Усміхнені й розпашілі, з сяючими очима й палаючими щоками, повертаються загоничі. Й попереду один, пригортає до себе Яру, обтрушує сніг з її кожушка. Знов заходилися грати музики. Ми з L заледве встигаємо подавати чай, масалу, какао, наливати мед і варення, потискати чиїсь руки. Але я все ж уриваю хвилинку віддати Ярі подарунок. Вона усміхається променисто – й ніжно, ледь вловно, вразливо дзвенять сережки. Сяють на сонці разки намистинок. Ось-ось зірвуться блакитні краплі, всотаються в брунатну землю – щоб прорости листям трави.
Стукотить серце млосно й солодко - немов то на ньому грають – на скрипочку.
Зранку у вікна наполегливо стукає сонце. Шалено заливаються птахи. Дзвенить капіж. Й вітер – вітер зриває капелюхи й розмотує шалики, вітер куйовдить волосся, цілує в уста. В серці грає на скрипочку. Й розкриваються зеленим маревом бруньки.
Й крізь сорочку твою серце світиться.
Listen or download В моём сердце играют на скрипке for free on Prostopleer
(лист від … березня 2012 року)
Сережки можна побачити в коментарях. Лялечку Додолу - в залі каварні (доки я не зробила пристойного фото).
Надалі продовжу викладати листи за промайнулий рік, доки вони остаточно не перетворились на пил.
-
-
10.01.2013 в 16:53За півподиху до губ неба - весна.
(їм би фото в сонячний березневий день - щоб сонце просвічувало, й намистинки суголосно капежі дзвеніли)
-
-
10.01.2013 в 18:08-
-
11.01.2013 в 03:11-
-
11.01.2013 в 14:58-
-
13.01.2013 в 22:17Я старые черновики перебираю и публикую: это вот письмо за март 2012 года. Пусть не ко времени, но не стоит им залеживаться, совсем в пыль рассыпятся.
Чудесной зимы, фея )
-
-
14.01.2013 в 13:17-
-
15.01.2013 в 12:31-
-
02.10.2013 в 17:45