All we are is dust in the wind. Stardust
Лід на каналі крихкий і жовтуватий, а в проталинах вже плюскаються качки. Клубочиться туман, такий густий та білий, що, здається, на ньому можна прилягти - як на перині. Лиш де-не-де крізь нього пробиваються арки мостів - з нізвідки в нікуди. І тріпочуть в мареві вербові коси.Вогко. Але льолі! - як тепло. Так що раз-у-раз скидаю шалик - й вітер заплутується в косах, мокрих і важких. А відтак знову - в домашнє тепло і затишок, до імбирного чаю, трав"яного взвару, пряних рагу і барвистих клубків ниток. До медвяного світла свічок та теплих обіймів.
Тотам, в теплі та темряві, маленькими крочками твориться, пробивається, жевріє - барвистий шалик, лялечка-мотанка, розсада зелені та ідей. А Сова турботливо облаштовує парник в старий шафі.
То тільки здається, що взимку все мертве. Взимку - все глибше. В землі, там, де коріння.
...і цінніше. Кожен прояв тепла, любові і турботи...
А колесо знай собі крутиться. І якось так зіткалося, що в ніч повороту палахкотіли свічки в мальовах синіх скляночках, тушкувалось пряне рагу з сирним соусом, співалися мантри і котячі дуети, перебирались намистинки, нитки, насіння та плани. Що в гості завітала полум"яна Гатта, Чорна Кішка, Що Гуляє, Як Сама Собі Знає. І рудий, тонкий, мов промінчик, Лисиця...
Так зіткалося. Не я. І не мною. Так зіткалося. Так, як є. Om Tat Sat.
***
personal