уривок
Фьюїть-фьюїть.
Зовсім поруч тьохнула пташка.
Сонно кліпнув очима і роззирнувся навкруги.
Стояв на маленькому кам’яному містку через струмок. Ледь помітний серед різнотрав’я. Сад потопав у зелені. Духмяне повітря паморочило голову.
Довго дивився, як зміїться струмок. В голові було дивно порожньо. Аж гуло.
Що я тут роблю? Що я тут роблю, га?
Звісно, струмок мовчав. В тім як і кущі, дерева, квіти. Хіба що птахи… Але вони цвірінькають не по-нашому.
Що я … – помітив за кущами бузку латунну огорожу – А… Мене ж послали. Хлопці. Кривоносова сопляшня. Послали. Ну, ти, типу, млигалка, шося вже можеш, га? Нє? Ну то ми зара побачим…
Треба щось стягнути. Ну, весчь док. Доказ, що був тут. За таємничою огорожою латунного виноградного листя. О, в саду Безносої Вдовиці. Ха, налякали! Ужо ціла дюжина років. Не пуголовок.
Морозило. Дрібно так, і вельми зле. Сховав руки в кишені. Послали. І що тепер? Пахло бузком. Солодкими золотими апрікотами. Серед зелені тьохкало, кувікало, дзичало. Сперся на баляси містка. Зелено, вай, як зелено! Зовсім поруч із ліктем, на камінь балясини, оплила тонка травяна свічечка. В голові бухнуло гарячою кров’ю. Защемило. Защипало очі. Свічечка.
Невірними пальцями відшкряб. Тонка соломинка зеленого воску. Сховав у велику нагрудну кишеню – з гудзиком, великим кістяним гудзиком з затертим різьбленням.
Фьюїть-фьюїть.
Мотнув головою. Зиркнув через плече. Незворушно стояв білий будинок, загорнутий утемну густу зелень по вінця вікон. По вінця. Хе.
Тихо.
Нижче опустив картуз – три кроки – і зник в кущах.
Вони чекали під огорожею. Плювали через канал. На довжину.
@настроение:
День Помаранчевих казок
@темы:
rough-drafts,
МАГІЧНИЙ ТЕАТР ТІЛЬКИ ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ,
архив,
На іншому боці Місяця
-
-
08.05.2009 в 00:39Хочу прочитати її повністю) В чотирьох порах року.
-
-
08.05.2009 в 23:09