All we are is dust in the wind. Stardust
Спека. Курить. Автобус трясеться розбитою дорогою. У власному ритмі. Наче заворожує духів дороги. Шкода, що старий. Голос порипує, підводить. Не ті вже суглоби, щоб викидати колінця...
Мимоволі ловиш ритм, прикривши стомлені, червоні з безсоння, очі...
Густі, прогріті запахи. Цукати, кава, випічка... Везу ліки. Для Пані Дев'яти Ключів.
Сир. Цибуля. Піт і цигарки.
Бабусі і бабища поправляють барвисті сукні і платки. Поважно мовчать.
Може, це достойне похитування сивими головами також покликане допомогти старому автобусові умилостивити духів дороги?
Спека вибухає. Небесне черево репається і проливається рясним дощем.
Прадавній алфавіт - дощові краплини - накладається на примарні старі будинки, худорлявих смаглявих дітей в дорожній куряві, бабів на плетених стільцях у затінку веранд, собак і сурйозних чоловіків, що поважно спльовують тютюн у пилюку.
В незнайомому районі покладаєшся на нюх не менше, ніж на мапу... І, звичайно ж, на браслети і намиста, амулети і брязкальця... Що супроводжують кожний танцюючий крок. Виплітаєш добру стежину.
Очі кориці. І шоколаду. І живого дерева гітари.
Спеції. Запашне м'ясо. Коржики з цукатами і шоколадом. Духмяний чай. І кава. Вівтар Гайї. Якомога ближче до неба.
Низатимемо розмови, мов рядочки дрібного бісеру. У гранях - раптовий спалах моря. Чи дощу. Відблиск посмішки у хвилі.
Перебиратимемо зерно. Пісок. І бісер. У долонях вони змішаються.
Краплю кави з перцем. Краплю гарячого вина. І краплю поту зі смаглявого плеча.
Розпашілі у танці - піняться довгі спідниці, тінькають брязкальця, хвилями ходять руки, змахують чаячими крилами, відбивають ступні серцебиття, звиваються змії на плечах і зміії вколо стегон, чарівні коштовні пояси. Стилет і троянда між бронзових грудей. Дев'ять Ключів при поясі.
Дай мі дрібку гарячої крові!
Пада дощ на вівтар Гайі.
З зерна, бісеру, піску, з моської піни і краплі крові... Коштовності між нашими долонями. Дощова прохолода топазів, лісовий затінок нефритів і малахітів, глінтвейн гранатів, мовчання аметистів. Прикладати до рани під вечір, як міниться вітер. До мокрого з гарячки чола "надобраніч". Пити з молоком, вином, чи кавою - з ложкою меду і дрібкою перцю.
Заплітаю доріжку назад. Крок за кроком. Слід у слід. По відбитках у глині, заповнених дощовою водою.
Крізь вогні, музику, вихор танцю і машини.... старий автобус обережно везе мене додому.
Слухати землю ступнями. Витанцьовувати холодними відображеннями вогнів у калюжах.
І прохолодний м'ятний листочок сховався між гарячих грудей. Оберіг.
Для Кароліни, з любов'ю.
-
-
13.07.2009 в 00:09Люблю тебе)